Це про позитивне мислення… У кого засіпало око, то знайте, що ви не одні… Ілона знала все про розпач, зневіру, самотність, ненависть і апатію. Тому на «позитивне мислення» вона реагувала так само.
Вся справа в тому, що Ілона дуже хоче вийти заміж. Вона вважає, що жінці за тридцять треба бути дуже вимогливою до себе і ретельно готуватися до зустрічі з коханням всього життя чи краще коханням пів життя. Тому вона ретельно слідкує за всіма модними тенденціями в сфері зовнішності і викладає кругленьку суму аби робити і переробляти свою красу. Візьмемо до прикладу її брови. Спочатку Ілона їх вищипувала, а потім малювала, далі робила тату аж, що імітував волосся, далі видаляла його аби зробити пудровий, далі видаляла аби зачісувати брови в їх природному вигляді. То що сказати про все інше?
Вона шукала так само ретельно й хлопця – чітко орієнтувалася по місцю найбільшого скупчення: фітнес-зали, вечірки, нічні клуби. Час від часу вдавалося щось закрутити, але це все так само швидко відходило, як і приходило…
Якогось паскудного зимового сльотавого дня вони з подругою місили болото і говорили про життя.
– Ти просто не дивишся на світ позитивно, – переможно видала Оксана.
На цій фразі в Ілони вперше й засіпало око, слава богу, що тоді їх з голови до ніг обляпала машина. Ілона автоматично скинула руку з витягнутим пальцем і переможно подивилася на нещасне обличчя Оксани:
– Їж позитив і не обляпайся.
Вони пильно подивилися один на одну і зареготали до сліз.
Вдома Ілона почала думати не позитивно, а по-іншому. Виходить, вона шукала чоловіка в його природному середовищі і не могла знайти. Отже, або вона не подобалася чоловікам, що не правда, (бо вона ж он як брови зачесала) або вони, їй просто не підходять. Тобто, чоловіки з нічного клубу чи спорт-залу просто не її варіант. Вона наївно думала, що її варіант – то якийсь хороший чоловік, який буде її любити. Але он яка заковика.
Вона категорично відкинула думку про спільні інтереси, бо це якесь несусвітня нісенітниця, коли чоловік любить те, що й вона. Може, звичайно, любити торти певної фірми, але це не про глобальне. Вона он моду любить, то чоловік, який любить те саме їй точно не підійде.
Вечір п’ятниці вона проводила в хорошому ресторані в очікуванні пропозиції руки і серця. За сусідніми столиками теж сиділи одинокі жінки і чоловіки, всі вони були такі насуплені, ніби весь світ був їм винен неземне щастя, але от запізнюється з доставкою. От коли прийде той нещасний кур’єр, вони йому покажуть «гарні» відгуки. На цій думці Ілона засміялася про себе і цей усміх не сходив з її уст весь вечір. Вона уявляла як ота пані, що так манірно відкопилила пальчик, гаратає кур’єра табуретом по макітрі, а отой пузанчик аж парує, мов чайник, коли доказує, коли і як правильно доставляти пошту.
За цими думками вона не побачила, як до неї підсіли.
– Я бачу вас не вперше, але ніколи не бачив вашої усмішки, – сказав приємний чоловік.
– Я й ніколи не сміялася, але сьогодні щось змінилося навколо.
– Я не бачу нічого дивного – все як і завжди.
Тоді вона й поділилася своїм відкриттям. Вона боялася, що чоловік покрутить пальцем біля скроні і пересяде до іншого столика, але просто не могла стримати в собі ці емоції. Через кілька хвилин вони вдвох хихотіли над її жартами і під’юджували жартувати то з того, то з іншого відвідувача.
– А ви страшна людина, – сказав Любомир.
– Не страшна, а з позитивним мислення, – відповіла вона.
Отак їх звело те, про що не можна говорити вголос, бо від цього сіпається око і кортить вертати. І вони вже десять років про це нікому не розказують.
Фото ілюстративне.
