Інна працювала в приватній фірмі. Якось до них навідалися інвестори з Франкфурта. З одним із них у дівчина зав’язався роман. У неї вже був хлопець Павло, брат найкращої подруги Яни, але Інна так захопилася Маркусом, що геть утратила голову від кохання, і несподівано для всіх гайнула з ним у Німеччину, навіть не закривши робочий проєкт на фірмі.
Вчинок Інни ошелешив не тільки її начальницю Ірину, співробітників, друзів, а насамперед маму, яка з малих літ ростила її сама, пожертвувавши особистим щастям.
Недовгим було щастя й в Інни з Марком. Ідеальний порядок і затишок у домі, смачні страви й увага до чоловіка – от і все, що потрібно було Маркусу від дружини. Про роботу для неї не могло бути й мови, незважаючи на чудове володіння мовою. Він заглядався на інших жінок, але влаштовував сцени ревнощів, коли хтось із чоловіків захоплено глянув на Інну, вважаючи, що це вона перша принаджує їх поглядом.
Інна непомітно зібрала валізу й вислизнула з дому, як тільки Марк поїхав на роботу. Прилетівши в Україну, молода жінка відчула себе в безпеці. В рідній країні в неї є житло, мама, друзі й перспектива роботи з її освітою та знанням іноземної мови. Мама, звичайно, зрадіє поверненню дочки й пробачить її необачний вчинок.
Даремно Інна сподівалася на теплу зустріч у рідних стінах. Замість привітання та обіймів від мами на голову дівчини посипалися докори, мовляв, зганьбила її перед сусідами, як людям в очі дивитися, що виростила таку непутящу доньку, роботу втратила, німець їй на двері вказав, приїхала на її шиї сидіти. Інна запевнила, що поновиться на роботі і зніме квартиру, щоб не заважати мамі влаштувати особисте життя.
Так і не допивши чай через суперечку з мамою, Інна того ж дня пішла на свою колишню фірму, надіючись, що її візьмуть на роботу. Начальниця Ірина зустріла її холодно, дорікала, що та її дуже підвела, не закінчивши проєкт із інвесторами, що взяла на її місце відповідальну працівницю, та все ж змінила гнів на милість, пообіцявши через тиждень зателефонувати, мовляв, постарається щось придумати в плані роботи.
Трохи втішена надією працевлаштуватися Інна поспішала додому і несподівано зустріла подругу Яну, що гуляла з немовлям. Жінки розговорилися й не зауважили, як до них з-за спини підкрався Павло й обійняв обох за талію.
– Привіт, сестричко, привіт, Інно, давно приїхала?
– Годину тому, – Інна і розгубилася, і зраділа зустрічі, і збентежилася, що покинула такого знайомого, такого рідного Павла задля чужого пихатого Маркуса.
Та Павло не ображався, ще перед від’їздом дівчини сказав, що залишаться друзями. Малюк у візочку прокинувся й запхинькав, Яна пішла з дитям додому, а Павло та Інна розмовляли так, ніби й не було між ними цих кількох місяців розлуки.
Вдома Олена Сергіївна, мама Інни, знову завела стару пісеньку про те, що після того, як її покинув чоловік-гульвіса, вона не виходила вдруге заміж, бо присвятила себе доньці, надіючись, що, ставши дорослою, дочка вийде заміж, і тоді вона, мама, зможе спокійно влаштувати і своє особисте життя. А тепер вона змушена думати не про своє особисте, а про її, Інни, життя. В неї на роботі є гарний хлопець, Олег, тож Інні варто з ним познайомитися. Дівчина надіялася, що розмови залишаться розмовами, але мама перейшла до дій.
Інну таки взяли на фірму, і вона з головою поринула в роботу.
А вдома її чекав сюрприз: мама попередила, що в них є гість, на столі був торт, з кімнати вийшов високий симпатичний хлопець.
– Олег, – відрекомендувала мама, – мій співробітник, а це моя донечка Інна.
– Доню, – скомандувала Олена Сергіївна, – налий гостю кави, а я йду до сусідки, в нас із нею термінові справи.
Олег почав хвалити ароматний напій. Інна тільки кивнула головою в знак згоди, трішки відпила з чашки, прислухалась, як мама зачинила двері і поцокала сходами, і сказала хлопцеві:
– І вам пора.
– Ну й мама. Як же вона хоче мене позбутися. А що буде, коли вона дізнається, що з Німеччини я не сама повернулася? – гіркі роздуми запанували в душі, – і на фірмі, напевне, запідозрили мій стан, коли в обідню перерву від запаху їжі мимоволі скривилася.
Так і було. Інну викликала в кабінет її роботодавця, звинуватила в приховуванні її стану, сказала, що не збирається їй оплачувати допомогу по догляду за дитиною і звільнила з роботи.
Інна поверталася з фірми, не розбираючи дороги через сльози, що застилали зір. Навіть на чужині вона не відчувала себе настільки самотньою і непотрібною, як в своїй рідній сім’ї. Мама не розмовляє з нею, бо вона образила економіста Олега. Павла, простого автоінструктора з водіння, не хоче бачити зятем, бо він не їхнього кола. До сором’язливого Павла в Інни з новою силою спалахнули почуття. Він також її кохає. Подруга Яна постійно їй про це говорить. Але чи потрібна вона Павлові з чужою дитиною?
Як у тумані Інна побачила, що якийсь хлопець залишив на обочині авто, перестрибнув через огорожу і через газон мчав до неї. Це був Павло.
– Щось сталося? Ти плачеш? Побачив, що ти зарано повертаєшся з роботи. Здалека видно, що йдеш ніби не своїми ногами.
Інна дала сльозам волю, і вони полилися струмочками по щоках.
– Я нікому не потрібна, як і моя дитина. Я чужа серед своїх.
– Мені ти потрібна, – пригорнув її Павло, – про яку дитину ти говориш? Ти при надії? То дитина буде наша.
Того ж дня Павло перевіз Інну до себе на квартиру. З мамою вони спілкуються рідко. Їй так і не сказали про справжнього батька її внучки.
Чи правильно чинить Інна, зберігаючи родинну таємницю?
