Іринко, не йди від Василька. Ти ж бачиш, що він без тебе пропаде, – переконувала свекруха.
Вона дуже добре знала, що казала, адже вона стільки зусиль доклала аби Іринка стала дружиною Василя, а тепер що?
Ні, все має бути так, як вона задумала.
В кого у неї син Валерія Микитівна не знала, наче все для нього, любила, душу віддавала, а Василько тільки гульки й любить, але не працювати.
Не те, що вона – головний бухгалтер на заводі, всі поважають, запопадають, усміхаються, а от син – геть не слухає. Вже йому двадцять вісім, а він все дівчатами перебирає, та таких приводить знайомитися, що добрими дружинами бути не хочуть.
І тут Валерії Микитівні несказанно пощастило – прийшла до них на роботу молоденька Ірина. З усього видно, що дівчина недосвідчена, бо гарна неймовірно, але ще скромна і вихована. Ідеальна дружина. Якраз таку її синові і треба.
І Валерія Микитівна розговорилася з Іриною, а та нічого й не приховувала: сама з невеликого містечка, вдома ще брат, хотіла вступити на медичне, але не пройшла, тому поступатиме на наступний рік, а зараз треба на щось жити.
– А чи є у тебе хлопець?, – спитала Валерія Микитівна.
– Ні, нема.
– І нікого не любиш?
– Ні.
Жінка в захваті потирала руки, бо не полюбити її Василька неможливо.
І так і сталося, міський жевжик як побачив Ірину, то одразу зрозумів, що такі одиниці та ще й такі тихі і скромні.
Справили вони весілля і Василь почав казати дружині:
– Тепер у нас будуть діти, ти будеш сидіти вдома і їх виховувати. А я зароблятиму.
– Але я хочу бути медсестрою.
– То й що? Ти тепер моя дружина і це має у тебе бути на першому місці.
Ірина так не думала, але скоро зрозуміла, що чекає дитину і вже не сперечалася. А далі Матвійко виявився доволі неспокійною дитиною, тому Ірина ледве з усім справлялася, адже чоловік вимагав у дружини звіту, що вона робила цілий день.
– Ти маєш виконати все, що я тобі загадав, це ж для блага нашої дитини.
Іринка мала і продукти купити, і гуляти з дитиною, і їсти готувати, і прибирати, і все це записувати в зошит, ставлячи галочки, що виконано, а що ні.
Чоловік міг згадати купити в одному кінці міста, якусь йому потрібну річ, в інший кінець відвести речі в хімчистку…
– Жінка має бути зайнята і тоді ніякі зайві думки їй в голову не лізуть, – казав він.
Коли Матвійко пішов до школи, то Василь заговорив про другу дитину.
– У тебе вже більше вільного часу, тому треба й про другу дитину подумати.
– Але, любий, ми живемо в квартирі твоєї матері, вона невелика. Куди тут другу дитину?
– Ти натякаєш, що я мало заробляю?
– Ні, просто місця нема.
Насправді ж, Ірина хотіла поступити таки вчитися, хай і через три роки. Вона знала, що чоловік заперечуватиме, тому попросила свекруху влаштувати її на роботу з вільним графіком, щоб вона лишень час від часу з’являлася на роботі.
– Ні, Іринко, це не правильно. Ти ж знаєш характер Василька.
– Ми йому не скажемо. Та й він не буде перевіряти.
Проте, чоловік почав серед дня приходити додому і, коли не заставав дружину, то виясняв, де вона.
– Чому ти не на роботі, – дивувалася Ірина.
– Бо я хочу перевірити чи ти мені вірна чи ні.
Вона й вірила.
А якось побачила, як чоловік йде з іншою жінкою під ручку і виглядали вони при цьому дуже закоханими.
Нарешті вона вирішила піти і тоді Василь взявся за старе. Валерія Микитівна не могла з таким змиритися і поїхала до невістки.
– Він без тебе пропаде, вертайся з сином і все у вас зміниться. Дитині потрібен батько.
Ірина подумала і вирішила, що та має рацію, тим більше, що жити з батьками теж було не з медом. Особливо, коли вони починали питати, навіщо вона взагалі заміж виходила аби тепер сидіти у них вдома. Сваху прийняли чи не з відкритими обіймами, адже знали, що та велика людина.
І отак з обох сторін її переконували вернутися до чоловіка.
І вона вернулася. Проте, Василь, не відчув ніякої радості, навпаки, він сказав, що вона має перепросити.
– Ти когось маєш, а я маю перепрошувати?
– Так.
Вона б ніколи такого не зробила, але бачила, як змінився чоловік, яка квартира стала, їй не важко було сказати «пробач» аби чоловік набрав людського вигляду.
Шкода їй стало і його, і свекруху, і квартиру.
Знову почала все з початку, адже квартиру треба було добряче вимити після таких гульок. Думала, що чоловік все усвідомить, що без них йому було важко, було сумно.
Але ні, Василь і далі взявся за свою стару поведінку: перевіряв і не хотів аби вона вчилася.
– Знаю я, що ти там робиш, ти не так вчишся, як на інших задивляєшся.
– Це не правда, – відказувала спокійно Ірина, бо вона таки наполягла на навчанні.
Доки вчилася, то терпіла витівки чоловіка, але після закінчення училища поїхала з дитиною за направленням. Але свекруха через кілька місяців знову до неї:
– Прийми Василя, він і далі спинитися не може.
– Я не можу, мені треба тут відпрацювати і себе зарекомендувати, а як чоловік буде себе так вести, як вдома, то тоді що про мене подумають?
Але свекруха вже так просила, так переконувала, що Василькові треба саме така жінка і без неї він пропаде.
Знову Ірина повірила, знову стало шкода свекруху.
Василеві не подобалося те село, де працювала Ірина, не подобалася і хата, не подобалися страви, не подобалося, що з нею вітаються та величають Ірина Петрівна.
– Петрівна, що ти сьогодні приготувала?, – й собі почав казати він.
Ледве той рік прийшов, вернулися вони в місто в стару квартиру, свекруха була дуже рада, що діти разом.
– Іринко, якби ти подарувала Василеві донечку, то він би зовсім змінився. Діти чоловіків дуже змінюють. Ти подумай, що ти його рятуєш від самого себе. Ти свята жінка і на небі матимеш винагороду.
Ірина слухняно кивала головою.
Їй було тридцять років, але вона наче назавжди була тією слухняною дівчинкою, яка не могла відмовити начальниці в такій дрібниці, як зустріти її сина та передати йому пакунок.
Саме з так вона познайомилася з Василем, а далі той її закохав у себе, засліпив, був наче з картинки. А тепер який він?
Та й чи був іншим і чи буде?
Ірина пішла, коли Василь був у черговому «відрядженні». Вона давно розсилала резюме і в одному місті, дуже далеко від дому, їй відповіли згодою. Вона нікому не сказала куди їде, доки не влаштувалася і не стала міцно на ноги.
Без свекрушиних вмовлянь вона озирнулася на інших чоловіків і зрозуміла, що серед них є гідні і ведуть себе геть не так, як її колишній.
Вона знайшла своє кохання, має спільну дитину з Олегом, син вже працює і час від часу знайомить її з дівчатами, але Ірина ніколи й словом не каже, яку невістку хоче. Хай син вибере собі ту, з якою буде щасливий.
Про Василя чула, що він знайшов собі таку, яка поділяє всі його захоплення і вони разом ходять до його матері просити грошей. Але кожен живе так, як є, доки не припече. Хіба ні?
Фото Ярослава Романюка
Спеціально для intermarium.news Ксеня Ропота.
