Ішла щаслива, мов дитина маленька. Таки змогла назбирати грошей і придбати для онучки на день народження пам’ятний подарунок – сережки і золотий ланцюжок. Не шикарно прямо, але сума більша за десятку вийшла. Хоч невістка і просила конверт, але я вирішила, що дитині буде приємніше таке отримати. Якби знала чим усе обернеться, краще б ті гроші собі відклала.
Я не можу сказати, хто винен у тому, що син залишив сім’ю. Вони обоє хороші, скажу я вам! Жаль тільки, що онука росте без батька. Але жити син з дружиною більше не міг, итож зібрав речі і до мене переселився. Я ж робила все, аби зберегти нормальні стосунки із невісткою, хоча це було дуже складно.
Невістка мене рідко підпускала до онуки. Постійно знаходила якісь відмазки. Ще й онуку вчила говорити при кожній зустрічі щось типу: “Бабусю, а ти мені купиш новий портфель або спортивний костюм до школи? А кофтинку яку бачила. мама каже, що дорога, але я прямо дуже і дуже таку хочу”. Ну хіба дитина сама б до такого додумалася?
Звичайно я останнє готова їй віддати. Однак після цього невістка на мені заявила, що я не повинна так більше робити, а краще вже фіксовану суму їй вручити, а вона придбає, що необхідно. Бо портфель я узяла не такий, а костюм не той, та й кофтинка не личить онуці.
А тут у онуки ювілей – 10 років. І на день народження я вирішила придбати їй сережки і ланцюжок золотий. Гроші збирала цілий рік, бо ж для мене то досить значна сума. А от невістка наполягала на тому, що краще гроші подарувати а не витрачатись. Мовляв, вони краще знають із донькою, що купити треба.
Але я слухати не стала. Зрештою, той подарунок був від мене і мені вирішувати, що саме дарувати, чи не так?
Придбала все, несу і від щастя, аж підстрибую. Але не довго раділа. онука поглянула і мало не розплакалась:
— Мамо, я таке не одягну. Зараз модні гвіздочки, а тут із камінцем довгі якісь. А ланцюжки такі ніхто не носить уже давно.
Я розвернулася і пішла додому, а подарунок із собою узяла. Сказала, що більше не підтримуватиму зв’язку з онукою і невісткою. Навіщо? Я до них із усією душею а у відповідь “не модно?”.
І сумно мені і образливо. Люблю я онуку, але подібного ставлення більше просто не витримаю, та й чи повинна?
Може є серед вас бабусі, які у такій же ситуації. Вийшло у вас стосунки побудувати попри відверто негативне ставлення зі сторони колишньої невістки?
Чи все ж не краяти собі душу і вчитись жити без них. Хоча це важко, ой як же ж важко!
Що порадите?
18,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
