fbpx

Іван Іванович запізнився на роботу, отримав від начальства на горіхи, і не мав уже настрою навчати практикантів. Тут, на СТО, він працював автомеханіком. Напарник запитав, що сталося, що дядько Іван, відколи він його знає, уперше сьогодні проспав

Іван Іванович запізнився на роботу, отримав від начальства на горіхи, і не мав уже настрою навчати практикантів. Тут, на СТО, він працював автомеханіком. Напарник запитав, що сталося, що дядько Іван, відколи він його знає, уперше сьогодні проспав, чи не бокс він дивився, часом, до третьої ночі. До чоловіка поступово повертався вже звичний для всіх добродушний настрій:

– Та, справді, пізно ліг спати, просив Марійку розбудити, але вона забула. Я так образився, що й снідати не захотів, спішив, щоб не запізнитися на роботу, не устиг навіть Марійку поцілувати. Мабуть, і вона образилася. Думаю, як це ввечері помиритися, коли ще зарплати нема, щоб якийсь дорогий подарунок купити.

– Не розумію тебе, Івановичу. Якщо образився, то не до поцілунків, чи не так? – підморгнув другий напарник.

– Е, ні, “цьом” не відміняється ні при яких обставинах.

– Ну, якщо проспав, то не поснідав і не поцьомав Марійку, але ж міг вдарити по газах і примчати, щоб ми тебе тут пів години не чекали, і начальник не засік твоє запізнення.

– То я через ті нерви не привітався з Машунею. А вона – дама примхлива. Кожного ранку чує «привіт, кохана, як спалося, люба, скучила за мною?». А тут влітаю я, злий й голодний, не погладив її, не обійняв, зразу сів за кермо, хочу вже їхати, а Машуня давай характер показувати.

Молоді практиканти аж роти пороззявляли: ну дядько й ловелас, і Марійка в нього, і Машуня, а він продовжував:

– І тут я сам завівся і виказав їй все, що про неї думаю, що вона така бездушна, що я на неї стільки витрачаю і грошей, і часу, а вона така невдячна, що мене Марійка ревнує, коли з нею до півночі гуляю. А зараз що тобі бракує, коли я так спішу на роботу, ти показуєш свої мухи?

– І тоді совість загризла Машуню…, – докинув своїх п’ять копійок молодший напарник.

– Та де там. Ви що, обидві змовилися нині проти мене, питаю. Тоді побачив, що нема іншої ради, як перепросити, погладити й пообіцяти купити їй дорогу фарбу. А ще Машуня мріє про вишиванку. То ви вже, хлопці, постарайтеся їй на нову сорочку, бо вдома Марійка не дасть мені то зробити, буде казати: що, я гірша від неї, купи мені шубу, якщо мене любиш.

– Ой балувана вона в тебе занадто, а, може, таки було щось із нею?

– Аякже, нічого їй не було. Як перепросив, наобіцяв, то як миленька замуркотіла.

Практиканти були вкрай ошелешені. Працівники з цікавістю спостерігали за реакцією юнаків. Тоді Іван Іванович вирішив їх остаточно приголомшити:

– Отак і живу, хлопчики, в своєму гаремі. Мучуся з тими жінками, жодній догодити не можу.

Ввечері наставник запропонував майбутнім автомеханікам підвезти їх до центру міста, щоб не добиралися переповненими маршрутками. Підійшовши до авта, привітався:

– Привіт, Машуня, познайомся з гарними хлопцями. Підвеземо їх додому?

Юнаки розсміялися:

– Іване Івановичу, а ми вже таке про вас напридумували: чого цей Казанова може нас навчити, як йому лише жінки в голові.

Чоловік теж сміявся:

– Та ні, хлопці, я вірний своїй дружині. Машуню, ти ж до Марійки мене не ревнуєш, ні? Ото думаю зараз купити її улюблений тортик і будемо миритися.

You cannot copy content of this page