Коли син Єгор повідомив батькові, що хоче одружитися, Іван Андрійович дуже здивувався. І перш за все тому, що до цього моменту вважав Єгора несерйозним і легковажним. Він виріс звичайним розпещеним хлопчиком, сином багатого тата, адже Іван Андрійович був головою успішної компанії, і Єгор з дитинства ні в чому не знав потреби.
– Щось ти мене зовсім заплутав, сину. Вчора я тобі сказав, що знайшов для тебе вигідну партію, але ти навіть слухати нічого не захотів. А сьогодні вже згоден? Прекрасно. Значить, ввечері поїдемо знайомитися з Оленою і її батьками.
– Ні, тату. Не поїдемо. Сьогодні ввечері я знову зустрічаюся зі своєю коханою дівчиною Ольгою. І одружуся тільки з нею. А тепер бувай!
– Єгоре! Єгоре, повернися! – Іван гримнув на сина, але той уже збіг униз по сходинках, сів у машину і поїхав. Іван Андрійович покликав свого помічника і велів йому простежити за Єгором.
На наступний день він сам спостерігав з машини за сином – той розмовляв у дворі будинку з жінкою років 30. В одній руці вона тримала важкий пакет, а іншою рукою утримувала маленького хлопчика. Єгор узяв у неї пакети, і вони всі разом увійшли в під’їзд. Через п’ять хвилин син вийшов з під’їзду, сів у машину і поїхав, а Іван відправився до цієї жінки. Він був неймовірно обурений: мало того, що вона старша від нього, так у неї ще й дитина є!
Іван підійшов до двох стареньких і запитав, на якому поверсі живе жінка, яка щойно пройшла з дитиною повз них. Балакучі бабусі розповіли і навіть назвали квартиру. Іван, подякувавши їм, піднявся на потрібний поверх. Йому відкрила та сама незнайомка, яку квлька хвилин назад проводжав його син. Іван хотів відразу категорично вимагати від неї, щоб вона залишила Єгора в спокої. Та тільки-но глянув в її обличчя – застиг від несподіванки.
Перед ним стояла Ольга. Ольгу і її старшу сестру Надію Іван знав з дитинства. Його брат Григорій кілька років зустрічався з Надією, потім одружився з нею, а Ольга просто хвостиком бігала за самим Іваном. Але вона була на п’ять років молодша і зовсім його не цікавила. А потім в його житті з’явилася Ліна – мама Єгора і він одружився з нею. Ольга приходила до нього перед його весіллям, плакала, говорила, що кохає. Але Іван вважав, що це просто перше дитяче почуття і не сприйняв її серйозно.
Матері Єгора не стало, коли хлопчикові було 4 роки і відтоді він виховував його один. І жодного разу не згадав про Ольгу. Не спілкувався Іван і з братом, і винен в цьому був він сам. Одного разу Іван дізнався, що з Григорієм вони рідні тільки по матері. Можливо тому мама більше якщо не любила, то шкодувала старшого сина. А Іван, розуміючи це дуже ревнував. Він і в житті всього добився тільки щоб довести старшому братові, що він кращий за нього і більш здібний.
Якось Григорій прийшов до молодшого брата і попросив грошей на лікування новонародженого сина. Сам Гриць був простим слюсарем і жив дуже скромно. Іван не захотів вникнути у ситуацію і відмовив. Тільки через місяць, коли він поцікавився, що з племінником, прибіг до брата з грошима. Але час було безповоротно втрачено і дитину не врятували. Двері Івану відкрила Надія в чорній пов’язці. Іван не наважився переступити через поріг і відтоді зовсім не бачив Гришу і його дружину. А незабаром після цього він сам став вдівцем з маленьким сином на руках.
І ось тепер минуле в особі Ольги стояло перед ним. Оля здивовано підняла красиві брови:
– Іване?! Але як ти мене знайшов? Навіщо? Що тобі потрібно?
– Ольго, Олю… Я… Ти тут… Я не знав! А як же Єгор?
– Єгор ?! Який Єгор?
– Мій син. Ти щойно зустрічалася з ним.
– Ти – батько Єгора?! Вітаю, він дуже хороший хлопчик. Але при чому тут я?
Іван спробував щось пояснити, зовсім заплутався, відчув, що виглядає дуже нерозумно і пішов, навіть не попрощавшись з Ольгою. А вона ще довго дивилася йому вслід.
Кілька днів Іван збирався з думками – його син зустрічається з дорослою жінкою, яка, Іван раптом раптово усвідомив це – подобається йому самому. Ті хвилини, що він провів біля її дверей немов повернули його в минуле і він вже не розумів, як тоді не зміг розгледіти її красу. А ще він хотів розпитати її про Григорія – вона – сестра Надії і, звичайно все знає про нього. Іван дуже хотів вимолити прощення у брата, але переживав, що той не захоче навіть чути про нього.
Всі ці думки настільки турбували Івана, що він зробив велику помилку – забув про зустріч з інвесторами. Питання ускладнювало те, що Іван мав запросити на зустріч перекладача – інвестори були японцями. До офісу під’їхала машина – прибули гості, а Іван все ще метушився з телефоном в кабінеті. Потім махнув рукою і пішов зустрічати гостей. Вони привітали один одного, а потім повисла тяжка хвилина – треба було якось викручуватися з ситуації, але Іван, як відповідальна сторона, яка приймає, просто не знав, що робити. Він вибачився і сказав, що перекладач затримався в дорозі, але його не зрозуміли. Це був повний провал. Японці невдоволено перемовлялися про щось, мабуть, збираючись йти. Раптом до їх групи підійшла молоденька дівчина в уніформі прибиральниці, представилася Ольгою і на чистою японською повторила фразу Івана Андрійовича, а потім повернулася до нього і запропонувала свою допомогу. Іван вирішив, що цю дівчину йому послали небеса.
Зустріч пройшла чудово, гості були задоволені, угоду укладено. Провівши їх, Іван запросив до себе в кабінет свою рятівницю.
– А тепер розкажіть, хто ви і як сюди потрапили?
– Я працюю в вашому офісі прибиральницею вже цілий місяць.
– Але чому ж ви не сказали, що володієте японською?
– Ще англійською, французькою та німецькою. У мене з дитинства здатність до мов. Тільки про це ніхто не питав. Я і промовчала.
– Мила Оленько! З сьогоднішнього дня ви перекладач. І будьте готові завжди бути поруч зі мною не тільки тут, а й у зарубіжних поїздках.
В цей час до кабінету до батька увійшов Єгор. Він здивовано подивився на Ольгу, а потім сказав:
– Ви вже встигли познайомитися? Сподіваюся, тату, ти ще не наговорив Олі дурниць.
– Не зрозумів?!
– Іван перевів погляд з сина на дівчину.
– Тату, це Оля. Моя наречена, я тобі про неї говорив. І одружуся тільки з нею, навіть якщо ти будеш проти!
– Єгоре, ти не уявляєш, наскільки я – за! Твоя Оленька – велика розумниця. Але скажи, а та жінка з дитиною, теж Ольга, вона тобі хто? Я зовсім заплутався!
– Та це сусідка Олі. Я просто допоміг їй сумки віднести.
В розмову втрутилася наречена Єгора:
– Ви знаєте Ольгу Павлівну ?! Наші квартири поруч.
Тепер Іван зрозумів все: він просто переплутав квартири. Але так дивно, що саме там він зустрів жінку зі свого минулого.
– Оленько, – звернувся він до дівчини, – а що ви знаєте про вашу сусідку?
– Там якась складна історія. Її сестри з чоловіком не стало, залишився тільки їх маленький син. Ось Ольга Павлівна його і виховує.
Єгор і Оля з подивом провели поглядом Івана, який вибіг з кабінету. А він мчав туди, де міг дізнатися подробиці. Невже? Невже він зі своїм каяттям знову запізнився? Запізнився так само страшно, як і в перший раз. І ось він знову стоїть з повинною головою перед тією, яка його колись кохала.
– Олю, Гриця і Наді не стало? Це правда?
– Так, – кивнула вона.
– Як? Як же так? Розкажи!
– Ну що тут розповідати? Вони їхали з роботи, був дощ і дуже погана видимість. Шансів у них не було. Мишко залишився у мене. Так і живемо.
– Якби ти знала, як я каюсь!
– Нічого, в тому, що сталося, ти не винен. А тепер іди, Ваню.
У тебе своє життя, а у нас – своє. Я не думала, що ми коли-небудь зустрінемося, інакше б сюди не приїхала.
Іван хотів ще щось сказати, але Ольга закрила перед ним двері.
Минуло кілька днів. Іван був радий за сина, який готувався до весілля, але смуток, що оселився в душі самого Івана, пульсував не зупиняючись. Кілька разів він приїжджав до Ольги, але вона не відкривала двері, дзвонив – не брала слухавку. Але він все одно не залишав спроб зустрітися з нею.
Одного разу він знову приїхав до Ольги і побачив, що двері в її квартиру відкриті – у неї були лікарі. Її забирали у стаціонар і не знали, що робити з хлопчиком. Іван підійшов до дитини:
– Тебе звати Міша?
– Так.
– А я дядько Іван. Ось що, юначе, поїхали до мене в гості.
Два місяці хлопчик прожив у Івана. Весь цей час Ольга провела у стаціонарі. Іван оплатив все: хорошу палату, ліки, послуги персоналу. Тепер йому було відомо, що Ольга приїхала в місто, щоб пройти обстеження і випадково орендувала квартиру навпроти нареченої його сина. За час Ольжиної хвороби Іван дуже прив’язався до Міші, і хлопчик теж полюбив доброго і турботливого дядька Івана.
На виписку Ольги вони поїхали разом. Вона вийшла і посміхнулася їм тепло і відкрито. Іван зрозумів, що вона може пробачити його, і твердо знав, що все зробить для цього.
Минув час. Ольга та Іван були одружені. Тепер у них була велика сім’я – зовсім недавно Ольга подарувала йому двійню, і Міша з задоволенням грався з братом і сестрою.
І Іван щиро повірив в те, що щастя, яке одного разу увійшло в їх будинок, ніколи його не покине.
Фото ілюстративне.
