До своїх тридцяти двох років я вже встиг напрацюватися й на державу, й на хазяїна, і врешті-решт сам захотів стати господарем свого життя. Та працювати на себе, як виявилося, набагато важче, ніж бути під постійним контролем начальства, але відчувати в усьому стабільність і порядок: вихідні, відпустки, зарплата – все вчасно.
В одному зі спальних районів я, вивчивши обстановку, орендував павільйон під овочі й фрукти. Щоправда, там була невелика овочева ятка, де працювало всього дві продавчині. Та конкурентками я їх не вважав, адже в мене і асортимент різноманітний, і ціни значно нижчі.
Перед відкриттям я сам зайшов до цієї крамнички під виглядом покупця. Тут усе було свіже й красиве, але ціни, як кажуть, кусалися. Я купив всього потрохи, щоб спробувати, які ці фрукти на смак. Вони, насправді, виявилися смачними. Власниця кіоску також була ввічливою та приємною, ще й дуже вродливою жінкою. Але бізнес є бізнес, нічого особистого, тож я бажав їй якнайскоріше розоритися й готовий був не гребувати нічим, своїх людей мав і в податковій, і в санепідемстанції.
З вікна мого павільйону я спочатку із задоволенням спостерігав, як одна за одною до моєї конкурентки нагрянули з перевірками. Та вона не здавалася, знизила ціни нижче моїх, через що я втратив частину покупців, тож кіоск і далі працював. Щоправда, новий товар вона не завозила, допродувала, що є, очевидно, таки мала намір закритися. Можна б радіти, але на душі мені було якось незатишно.
Щоб якось відволіктися від неприємних думок, я почав листуватися з однією жінкою. Ми були підписниками однієї групи в мережі. Мені якось сподобався її коментар на допис, і я, крім уподобайки, докинув ще й своїх п’ять копійок. Вона відповіла. Потім я вирішив написати їй у приват, і відтоді зав’язалося наше листування. За нашими аватарками та іменами інформація про нас була прихована: я – Мишко, моя адресатка – просто Марія.
Після обміну роздумами та жартами ми з Марією почали серйозно спілкуватися про життя, про колишні стосунки, які в нас обох не склалися. Ми ніби сповідалися одне одному, як це буває між незнайомими попутниками в купе потягу. Спочатку нікому з нас не спадало на думку зустрітися, та коли в Марії почалися проблеми в бізнесі, як більш досвідчений підприємець, я почав їй радити, як боротися з конкурентом, а з часом мені дуже захотілося поспілкуватися з нею в реальному житті.
Моя знайома потребувала підтримки. Від подруги та її підлеглої Поліни, як я зрозумів, вона її майже не мала, діяти рішуче, як я їй радив, не відважувалася.
– Маріє, – пишу їй, – піди в той його павільйон сама, поглянь, чи там усе ідеально, чи свіжий товар, як зберігається. Щось не так, повідом в санепідемстанцію. І не думай здаватися.
А вона: «Я так не можу, це нечесно, він здогадається».
– Значить, торгівля – то не твоє, – роблю я висновок, – або тобі не дуже потрібні гроші.
«Ще й як потрібні, – відповідає Марія, – я знімаю квартиру в свекрухи, а вона сказала, що через тиждень її син приїжджає, бо розлучився з її другою невісткою».
– То може ви з ним знов зійдетеся? Тобі ж так потрібне чоловіче плече.
«Ні-за-що»!!! – відписує Марія і прощається, але я пропоную їй зустрітися і вона погоджується.
Йдучи на зустріч із незнайомкою, я затримався біля вікна бару, щоб подивитися на дівчину, яка сіла за замовлений мною столик. Її профіль здавався мені знайомий. Та коли вона, ніби відчувши мій погляд, злегка повернула голову, я очам своїм не повірив і ледь встиг прикрити обличчя букетом квітів, хоч як вона могла впізнати мене, коли бачила тільки якогось Мишка, намальованого на аватарці. А моєю віртуальною подругою виявилася Марія, конкурентка з овочевої крамнички. Та я не був готовий до відвертої розмови.
Прийшовши додому, я написав Марії, що трапилися невідкладні справи. Вона не образилася, бо ж, як і я, не вважала це побаченням, скоріше діловою чи дружньою зустріччю колег по бізнесу. Ще написала мені, що живе в сусідки по сходовій площадці Поліни, подруги і співробітниці. Колишній до них заходить, бо вподобав Поліну(вона вже зо два роки як розлучена). За подругу Марія рада, але знов почувається зайвою. Та вона повернеться до свекрухи й шукатиме іншу роботу.
Наступного дня я спочатку зайшов у магазин до Марії. Вона вже знала, що я власник павільйону й, очевидно, чекала від мене якогось ультиматуму, тому перша почала розмову: «Не переживайте, сьогодні ж я зачиняюся».
– Я з іншою пропозицією: ходіть до мене працювати комерційним директором, а подруга ваша – продавчинею.
Марія подумала, що я жартую, і не зразу погодилася.
Моя пропозиція про роботу мала на меті не тільки прийняти кваліфікованих і сумлінних працівників, я зрозумів, що закохався в Марію і хочу бачити її щодня. Тепер думаю, як освідчитися їй: призначити віртуальній просто Марії побачення в ресторані чи взагалі не пов’язувати моє освідчення та пропозицію руки і серця моїй заступниці пані Марії зі спілкуванням в Інтернеті. Порадьте, як зробити цю важливу подію інтригуючою й незабутньою.
