— Мамочко, я так за тобою скучила! — П’ятирічна Катя кинулася в обійми жінки, яка прийшла за нею в дитячий садок. — Я так тебе люблю! Будь зі мною завжди!
— Доню, що трапилося? — Розхвилювалася Карина, уважно оглядаючи дитину. – Звісно, я завжди буду з тобою. Як же я можу залишити свою крихітку?
— Не хвилюйтеся, — поспішила заспокоїти жінку вихователька. – Просто! Ми готували подарунки до Дня Матері та багато розмовляли з дітьми про їхніх мам.
— Точно нічого не сталося?
— Точно, — м’яко посміхнулася співробітниця дитячого садка. – Вибачте, якщо наші дії змусили вас хвилюватися.
— Все гаразд, — відразу відмахнулася Карина, дістаючи речі доньки із шафки.
Катя дуже швидко зібралася і нетерпляче смикнула маму за руку. Та розмовляла з іншою матір’ю про новорічні подарунки дітям, і жестом попросила дочку почекати. Маленька ображено підібгала губки, але при цьому слухняно присіла на лаву.
— Все, сонечко, я вільна, — жінка мимоволі посміхнулася, глянувши на насуплене диво. – Заберемо Вітю зі спортшколи та поїдемо додому, добре?
— І в крамницю зайдемо? – уточнила Катя. – За шоколадкою?
– Заїдемо. — Жінка похитала головою і допомогла дочці застебнути курточку, замок після прогулянки почав заїдати. — Може попросиш тата подивитися на твою куртку?
— Потім, — підхопилася Катя і потягла маму на вихід. – Спочатку шоколадка.
Увечері з роботи прийшов чоловік. Насамперед він обійняв своїх улюблених дівчаток, поплескав по голові сина, і тільки потім пішов переодягатися.
Уся сім’я зібралася за столом. Катруся розповідала, що нового було в садочку, Вітя хвалився, що вивчив новий прийом. Ідилія.
А потім, коли діти лягли спати, Карина з чоловіком сіли дивитись телевізор. Вони сиділи на дивані, тісно притиснувшись один до одного.
— Я купив путівки на море, — між іншим, сказав Єгор. – Полетимо відзначати Новий рік в теплій країні. Ти ж не проти?
— Звичайно ж, ні, — задоволено посміхнулася жінка. – Я люблю тепло, кому, як не тобі про це знати?
Карина почувала себе найщасливішою жінкою на світі. Дбайливий і люблячий чоловік, обожнювані дітки. Що ще потрібно для щастя? Але раптом пролунав різкий звук, що змусив жінку закрити вуха. Чоловік стривожено дивився на неї і щось питав. Але Карина не могла зрозуміти, що саме.
— Вона прийшла до тями, — пролунав незнайомий чоловічий голос. Жінка насилу розплющила очі і побачила заплакану матір, яка якось дивно виглядала. Щось у ній було не так, але що?
— Нарешті! — донісся полегшений видих справа, і Каріна перевела погляд у той бік. Там стояв її батько.
— А де Ігор? Де Катя? Вітя? — ледве чутно шепотіла вона, ловлячи на собі здивовані погляди.
— Доню, хто це? – стривожено запитала жінка, погладжуючи Карину по руці.
— Чоловік, діти. Мамо, де вони?
Жінка кинула зляканий погляд на високого чоловіка в білому халаті. Той насупився і почав розпитувати свою пацієнтку.
— Що останнє ви пам’ятаєте?
— Ми сиділи з чоловіком на дивані та обговорювали майбутню поїздку. Діти вже спали. Що сталося? Де вони?
— Карино, скільки вам років? — задав несподіване питання чоловік.
— Тридцять три, — розгубилася Карина.
— Скільки років ви прожили у шлюбі зі своїм чоловіком?
— Дев’ять.
— Лікарю! – не витримала жінка, що сиділа поруч. — Що з моєю дівчинкою? Які тридцять три? Їй лише двадцять два! І вона незаміжня! І дітей у неї точно немає!
— Заспокойтеся, Жанно Львівно, зараз ми у всьому розберемося, — холодно промовив чоловік і повернувся до розмови з пацієнткою. — Карино, зосередьтеся. Спробуйте згадати. Ви потрапили в небезпечну ситуацію на дорозі.
– Не пам’ятаю, яка ще ситуація? — з нерозумінням в очах шепотіла дівчина, і спробувала підвестися. Але ослабле тіло відмовлялося коритися.
— Півроку ви провели без свідомості. І все, що ви зараз нам розповідали – це лише сон. Гра підсвідомості. Це не реально.
— Цього не може бути. Не може! Я хочу повернутись! Я була там щаслива!
Карина заснула, нарешті подіяло заспокійливе. Фахівець розмовляв із стривоженою матір’ю, пояснюючи, що подібні випадки траплялися й раніше.
— Скоро вона зрозуміє, що тих років не було, не хвилюйтеся.
— Невже вона прожила уві сні цілих десять років? Як вона зможе повернутися до нормального життя? Чи не чіплятиметься Карина за свій сон?
— Не хвилюйтеся, ми їй допоможемо. Все буде добре…
Olena Didik.
Фото ілюстративне.
