Мені вже тридцять років з невеликим хвостиком. Я одружена з прекрасним чоловіком. Він мене дуже любить і оберігає. Ми дуже мріємо про дитину. Але у мене не виходить понести.
Всі наші походи по спеціалістах закінчуються однією відповіддю, що ми обидва абсолютно здорові. Ми виконали всі можливі, інколи навіть смішні, рекомендації – нічого не діє.
Я намагаюся не опускати руки. Чоловік дуже трепетно мене оберігає від усяких розладів. Намагається навіть жартувати над цією ситуацією. Але я ж розумію все це. І на душі легше від цього не стає.
Нещодавно в вагоні поїзда метро випадково підслухала розмову двох студенток. На вигляд гарні дівчата, але їх вчинки говорять зовсім про інше. Вони щиро раділи тому що одна з них вчасно встигла зробити все для того, щоб не стати матір’ю.
Весь цей час, поки вони розмовляли, у мене було непереборне бажання розплакатись. Але було вже занадто пізно їм пояснювати, як же тій студентці пощастило побачити дві рисочки. Я своїх ніяк не діжду…
Сльози зрадницьки підступали до очей. Я всіма силами намагалася стриматися до виходу з метро. Але не змогла. Вони все ж покотилися по щоках безперервним струмком. Помітивши їх, ці дівчатка лише зухвало глянули на мене і, хмикнувши, попрямували до виходу з вагона.
Всю подальшу дорогу я не могла заспокоїтися. Сльози самі лились з очей.
З метро я вийшла геть геть не в настрої. Йшла, не розуміючи куди, на автопілоті. В голові пробігали сотні думок про несправедливість. Чому все так?! Чому жінка і чоловік, які мріють про дитину, не мають можливості стати батьками ?! А ота так легко перекреслила те, що є нашою найбільшою мрією.
Після цього випадку я зовсім розкисла. Розповіла чоловікові про почуте. Він, звичайно, засмутився, але постарався мене підтримати. Якби не його допомога і співчуття, то не знаю, як би я це все пережила.
Матусі моїй теж величезне спасибі! Вона мій рятувальний човен у океані смутку. Нещодавно і вона мені зізналася, що довго не могла понести. Що вони з батьком десять років щодня чекали дива, аж поки воно не трапилось.
Ось тепер і я намагаюся кожен день зустрічати з посмішкою і думками про дитину. Повинна ж у цьому світі хоч у чомусь бути справедливість ?!
А тих дівчаток мені дуже шкода. На жаль, вони не розуміють, що роблять. Майбутнє розставить усе по своїх місцях і я щиро надіюсь, що кожна з них стане мамою і не відчує того, що відчувала я під час їхньої розмови.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
