Почалося все з того, що ми закохалися і одружилися, далі вирішили, що треба нам власну квартиру мати і взяли кредит в валюті. Далі була криза дві тисячі восьмого і наш кредит злетів просто до небес, а чоловік надумав мене покинути з двома дітьми.
– Я залишаю тобі квартиру, – сказав, а я мало не покотилася від сміху, адже грошей на погашення позики у мене не було.
Отож, двоє дітей, семи і п’яти років, я в декретній відпустці, квартира в валютному кредиті. Що ще мало статися? А, точно, чоловік сказав, що йде до кращої жінки.
Як я в той момент втрималася в здоровому глузді – один Бог знає. Звичайно, що прийшлося йти по допомогу до батьків, які тільки й знали, що казати:
– А ми тебе попереджали!
Мені від того було ні холодно, ні жарко, мені потрібні були гроші і то великі. Довелося залишити дітей на маму, а самій податися на чужину, де я бралася за будь-яку роботу, лиш би назбирати грошей на погашення боргу.
Для себе постановила, що не буду витрачати ні копійки, лиш би виплатити квартиру і забезпечити дітям людське існування. Як мені стискалося серце, коли діти питали:
– Мамо, а коли ти приїдеш?
Я б вже до них бігла, якби була змога. Через два роки я вернулася і це були найдовші два роки мого життя.
Кредит був виплачений в повному розмірі і я привезла ще кілька тисяч на першу пору.
Але ж жити вже за щось треба було. Я й на ринку продавала, а потім вирішила, що краса жінкам потрібна завжди і треба щось робити в цій сфері. Навчилася на курсах робити манікюр, купила все необхідне для роботи і почала спочатку працювати вдома, поки діти на заняттях, а потім і в салонах на вихідні підробляла.
У мене з’явилися живі гроші і то дуже пристойні.
Я була цілком собою задоволена, бо клієнти були постійно і я постійно старалася щось додавати до моєї послуги, то акційні пропозиції, то щось солоденьке, то новий малюнок… Старалася як могла.
Звичайно, що я не мала на свою зарплату крутої машини, але мої діти були одягнені і в теплі, а це для мене було найголовніше.
В особистому житті не клеїлося, бо я не довіряла чоловікам, які підбивали до мене клинці. Думала, що вони хочуть якось мною скористатися, а потім покинуть.
Старша донька вже й школу закінчувала і сказала, що тато хоче танцювати з нею танець батька і чи я не проти цього.
Я втратила дар мови. Який він їм батько? І як вона на нього вийшла, взагалі.
– А де твій батько був, коли нам була потрібна допомога, – питаю я її, – А тепер на танцюльки, то прибіг. Чи він тобі плаття купив чи взуття?
– Мамо, ти вічно на матеріальному зациклюєшся, – сказала Аліна.
– На матеріальному, бо ми матеріальні. Якщо ти запросила батька на випускний, попри те, що він нам зробив, мені зробив, то я ні копійки тобі не дам і поступай сама, куди тато тебе запхає, а ще краще, переберися до нього жити.
Отак ми з донькою на тому чоловікові й розсварилися. Як можна все забути, що він зробив, вона ж уже була в такому віці, що пам’ятаєш, чого мами нема вдома. Де тоді був її татко. А ще мене вже дуже зачіпає, що чоловік мав совість прийняти запрошення, що ось він тато та буде танцювати танець. Який ти тато? Батько дітей не кидає.
Як помиритися з донькою, коли моя образа на чоловіка мені не дає й дихнути?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
