Друга дочка Зеновії народилася хворою: у дитини погано функціонували легені. Постійне лікування вдома і в стаціонарах, потреба в санаторіях виставляли дороговартісний рахунок, а коштів у родині все бракувало.
Зеня не змогла повернутися на роботу: Полінці потрібен був постійний догляд. Добре хоч, що жили в селі: і повітря свіжіше, і господарство своє.
Тільки б час працювати на городі і глядіти домашню живність. А його не вистачало, та ще й чоловік Тарас у Чехію на роботу поїхав, дружину з хворою дитиною, городами, худобою залишив. Тож одній впоратися сили нема, а Зеня хоче і корову тримати, щоб щодня було свіже молоко для донечок, і на городі посіяти-посадити всього, щоб овочів і закруток на цілий рік вистачало.
Ресурси молодого організму 28-річної жінки не безмежні, тож вона просила допомоги в багатьох чоловіків у селі, а розраховувалася з ними грошима, які надсилав Тарас.
Зеновія ніколи б уявити не могла, що через ревнощі сусідок і подруг стане без вини винною у всього села, мовляв, навіщо чоловіка за кордон відправляла, якщо з господарством впоратися не може, він там так важко заробляє, а вона грошима розкидається, ніби платить за оранку та жнива, а, може, котрогось і звабити хоче, знаємо таких господинь.
Благовірні самі були в шоці від буйних фантазій своїх жіночок, тому деякі з них ще прирікалися, інші, щоб не було суперечок, відмовлялися Зені траву скосити, чи дров привезти й порізати. Мало того, хтось її чоловікові Тарасу телефонував і насмішкуватим тоном так, між іншим, говорив, а твоя тут, мовляв, часу не гає.
Ревнощі були чи не єдиною вадою його вдачі, але вони проявилися сповна, коли в телефонній розмові згарячу наговорив дружині цілу купу неприємностей: ні копійки більше він не пришле, хай вона спродує корову, городи та з тих коштів із дітьми живе.
Доводити щось розгніваному чоловіку, що взяв собі в голову всякі дурниці, ніби виправдовуватися, Зіновія не стала. «Якби любив – довіряв би, не хочу більше його знати, залишу йому хату, поїду до мами, думаю, вдвох поставимо дітей на ноги», – вирішила жінка.
Набувши через ті плітки статусу невірної дружини, Зеня стала замкнутою та ображеною на всіх, і тільки дві зіроньки у всесвіті людському світили їй в житті – її донечки Соломійка і Полінка. Старшенька була на диво здоровою та міцною, а молодшу потрібно було не тільки лікувати, а й загартовувати.
Та яке було те загартовування? Поки шукала покупців на корову, поки збирала врожай, брала з собою на поле дітей, незважаючи ні на спеку, ні на холод і дощ, навіть на кашель Полінки. Тож, чого варто було чекати, по селі знов гуляли обмови про те, яка Зеня погана мати.
І не встигли ці пересуди піти по другому колу, як про них доброзичливці доповіли Тарасові. Той уже не на жарт завівся: подає на розлучення.
І тоді Зеня згадала, що не все між ними було так райдужно. Перші чотири роки, коли підростала Соломійка, вони були просто щасливі, бо донечка їх тільки тішила й веселила. А коли в них уже була Полінка, чоловік помітно змінився. Зеня приписувала це його тривогам за здоров’я дитини. Але, виявляється, він був просто не готовий до таких випробувань.
Кілька років Зеня з доньками жила в рідному селі в своєї матері. Їй пощастило влаштуватися на роботу в школу. Тарас присилав дітям гроші і вважав, що цього їм досить. Але Зеня хотіла оздоровляти дітей на морі чи озерах.
Влітку залишила дітей на маму і гайда на полуницю в Польщу. Ось там її й побачили односельці з чоловікового села. Ті не зволікали дати знати в Чехію: ой, а ти знаєш, що твоя залишила на стареньку маму дітей і не переймається, що Полінка хвора.
Тарас примчав до тещі, обурювався, що вона й донька такі безвідповідальні, казав про намір повезти дітей на Шацькі озера. Соломійка була ніби не проти, але Полінка так розплакалася, що лиш з мамою поїде, аж кашель в неї почався. Тож батько поїхав ні з чим.
Час пролетів так швидко, що Зеновія й спам’ятатися не встигла, а вже Соломії вступати треба в коледж. За старшу вона була спокійна, а який коледж вибрати хворобливій Полінці, щоб мала роботу відповідно до її стану здоров’я – вона уявлення не мала, тому почала шукати по всій Україні.
Коли Соломія успішно закінчила коледж, прийшов час вступати Поліні. Той навчальний заклад, що відповідав бажанню дівчинки, її таланту, був за сотні кілометрів, навіть гірський клімат їй підходив. Соломія мала можливість вступати на другий курс університету в Україні. Тато переконував її вступати в один із вишів Чехії, де сам уже проживав постійно. Соломія відмовилася, а Тарас знову образився і відвернувся від них, мабуть, назавжди.
Добре порадившись, дівчина вирішила вступати в художній коледж, де мріяла навчатися Поліна, щоб бути поруч із сестрою, бо мама мусить залишатися вдома з бабусею, в якої останнім часом почало боліти серце.
Те, що земля кругла, сім’я Зеновії переконалася в черговий раз, коли зустріла татових односельців на подвір’ї коледжу, куди вступили сестри. Ті не могли надивуватися, чому Поліна вибрала коледж замість вишу, як це мама Зеня може так далеко відпустила від себе хвору Полю.
Тактовності цим людям завжди бракувало, а от що передадуть Тарасові, можна не сумніватися, та ще й приправлять своїм соусом. А він знов дорікатиме, які вони немудрі та непрактичні. Бо не дано таким тарасам зрозуміти, що таке жертовність.
Фото: Олександра К.
