Цією бувальщиною поділилися на “Золотій пекторалі“
─ Перепрошую…
Арсен озирнувся. Затамував подих. Золотаві очі породистої кішки зацікавлено спинились на ньому.
─ Слухаю вас, – усміхнувся привітно.
─ Не підкажете, де тут триста друга аудиторія?
─ Зараз саме туди і йду.
─ Проведете мене?
─ Звісно.
Доки піднімались на третій поверх – розговорились. Дівчина мала незвичне і красиве ім’я – Іларія.
─ Усі називають мене Ларою.
─ Мені теж можна?
Подарувала чарівну усмішку, кивнула. Лиш на мить спинилась, щоб поправити неслухняне золотаве пасмо волосся, що вибилось із зачіски і легко впало на плече. Арсен замилувався тим видовищем. Важко було відірвати погляд. Ця дівчина притягувала магнітом. Чортівня якась! Хіба ж він бодай був колись таким нерозважливим, щоб піддатися чарам першій-ліпшій кралечці? Такого за ним ніколи не водилося. До сьогодні… Сам на себе розсердився. Відвів очі від Лари. Вона здивовано повела бровами.
─ Усе добре? – запитала тихенько, ніби муркнула.
─ Так. Дякую… А ви…
─ Можна на «ти», – урвала невимушено.
─ Ти також тут навчаєшся? Чому раніше не бачив?
─ Бо лише тиждень тому ми з батьками переїхали сюди жити. І в цьому вузі я лише перший день сьогодні…
─ А раніше де жили?
─ У Криму.
Нарешті – потрібна аудиторія. На лекції сиділи поруч. Арсен ніяк не міг зосередитись. Нова знайома серйозно його зачепила. Серцем відчував, що віднині утратив спокій надовго…
Стали зустрічатись майже одразу. Після четвертого курсу одружилися. Батьки з обох сторін допомогли придбати однокімнатну квартиру.
Важко було. Спершу ледве кінці з кінцями зводили. Та врешті щастя усміхнулось, і Арсенові вдалося влаштуватися на роботу із пристойною оплатою…
За два роки народився синочок Назар.
─ Треба брати позику в банку і купувати будинок, – заявила Лара. – Ти добре заробляєш. Можемо собі це дозволити.
─ Упевнена? Може, трохи почекаємо? Шеф обіцяє підвищення…
─ Не розумію, чого чекати! З моря погоди? – дружина почала дратуватися.
Арсен промовчав. Не варто починати суперечку на порожньому місці…
Уже за кілька місяців після тієї розмови подружжя в’їхало в будинок у передмісті. Він ще потребував ремонту, але навіть такий був неймовірно затишним і милим. Лара з першого погляду закохалась у нове помешкання.
─ Як тут гарно! – раділа, і очі спалахували сонячним сяйвом. – Наше сімейне гніздечко… Любий, чуєш? Ми зробимо з нього лялечку! Правда?
─ Авжеж! – Арсен пригортав дружину до грудей і почувався найщасливішою людиною у світі…
Синочок підростав. У оселі нарешті завершився ремонт. І тепер Лара взялась до облаштування прибудинкової території.
─ Потрібно найняти ландшафтного дизайнера, – сказала якось увечері, коли страшенно стомлений Арсен насолоджувався ароматним чаєм і спокоєм. Він аж здригнувся від несподіванки. Здивовано подивився на дружину.
─ Хіба ж ми самі не впораємось? У мене за два тижні – відпустка. Зробимо все, як приїдемо з відпочинку. Можна трохи ще почекати… Зате зекономимо величезні гроші. Та й облаштуємо обійстя, думаю, не гірше від модного дизайнера. У тебе ж такий вишуканий смак…
─ Не будь жлобом! – гнівно жбурнула йому в обличчя колючки слів. Її очі зблиснули хижим вогнем…
─ Ти чого? – ошелешено випростався, вдивляючись у обличчя коханої. – Не гарячкуй. Коли вже так не терпиться – я знайду спеціаліста. Але поїздку в Таїланд доведеться перенести на наступний рік.
─ Але ж ми вже все спланували! Ти знаєш, як я хочу там побувати!
─ Ларо! Ти вже не маленька дівчинка і маєш розуміти, що варто більше економити. Ми ще не розрахувались із банком. Позика була чималою, сама знаєш. Тож доведеться затягнути паски. Отже – або відпочинок, або дизайнер. Вибір за тобою…
Арсен уперше був таким категоричним. Лара страшенно образилась. Не звикла до того, щоб він їй відмовляв у забаганках. Тож навіть спати того вечора пішла в дитячу кімнату. Демонстративно. Так, щоб дошкулити чоловікові…
А наступного дня, коли прийшов із роботи, на нього чекав теплий прийом і смачна вечеря. Дивовижні метаморфози – інакше й не скажеш…
─ Знаєш… Я подумала. Поїдемо на відпочинок, а біля будинку самі все облаштуємо, – вона грайливо усміхалась. Кішка нарешті заховала кігтики…
─ Радий це чути! Не сварімось більше через такі дрібниці. Воно того не варте…
─ Обіцяю більше не вередувати, – у її словах і очах було стільки розкаяння, що Арсен не витримав і обійняв Лару. Ніжно торкнувся вуст. П’янких, жаданих, єдиних…
Світ тісний – усім відома істина. Тож коли в Таїланді зустрів свого шкільного товариша – не здивувався. Єгор відпочивав із розкішною екзотичною брюнеткою. Арсену ж, підсміюючись, розповів, що вдома лишив дружину з двома дітьми і втік якнайдалі, щоб нарешті насолодитися спокоєм.
─ Із коханкою? – Арсен осудливо похитав головою.
─ А чому б і ні? Ти невиправний! Такий же старомодний, як і раніше. Невже не знаєш, що їздити з дружиною на відпочинок у наш час – неактуально?!
─ Кожному своє… Ліпше розкажи, чим займаєшся.
─ Кручусь, як муха в окропі! Відкрив кілька магазинів спорттоварів. Із того й живу. Як бачиш – не бідую. А ти?
─ Працюю в одній компанії програмістом.
─ З твоїм розумом треба на себе горбатитись, а не на чужого дядька!..
Ті слова глибоко запали в душу. І навіть після повернення додому Арсен не знаходив спокою. Врешті зважився і поговорив із Ларою. Запропонував відкрити міні-пекарню. Дружина радо підтримала…
Справи швидко пішли вгору. Від замовлень не було відбою. У пекарні було кілька найманих працівників – молодих, енергійних, закоханих у свою роботу. Вони випікали справжні шедеври. Тож незабаром Арсен відкрив іще кілька торгових точок для реалізації товару…
Швидко погасили позику в банку. Придбали іномарку. Арсен прагнув, аби його родина мала все, що забажає…
─ Треба добудувати другий поверх, – Лара знову взялася за старе.
─ Не розумію – навіщо. Просторий великий будинок. Місця вистачає усім…
─ А для гостей? Раптом хтось приїде з ночівлею.
─ У нас є одна вільна кімната і величезна вітальня.
─ Ні, Арсене! Другий поверх потрібен! – очі дружини хижо заблищали. Кішка знову вийшла на полювання, і пощади не чекайте…
Чоловік роздратовано махнув рукою, мовляв, роби, як хочеш… А за два дні вже робітники розвантажували у дворі будматеріали…
Ранковий дзвінок вивів Арсена з рівноваги. Телефонував Єгор.
─ Друзяко. Виручай! – голос товариша був дуже схвильований.
─ Що сталося?
─ Один із моїх магазинів прогорів. Ще й дружина подала на розлучення і поділ майна. Я у боргах, як у шовках. Можеш трохи позичити? Я поверну…
─ У мене є краща пропозиція: будьмо партнерами! Я вже давно міркував, що треба трохи розширитись. Думав про нічний клуб… Ти як щодо такої ідеї?
─ Ще питаєш! – Єгор зрадів невимовно. – Коли можемо зустрітися?
─ Хоч зараз.
─ Буду за півгодини…
Домовились. Владнали усі формальності. Стали працювати разом… І за кілька років, не обмежуючись нічним клубом, відкрили ще й готельний комплекс…
─ Я хочу працювати разом із вами. Набридла пекарня! Нудно…
Лара сиділа на терасі, потягувала улюблений коктейль і зорила котячими очима то на Арсена, то на Єгора.
─ Справді? – здивувався Арсен. Уперше вона про це заговорила. – Якщо вже так хочеш, то почнеш із роботи адміністратора готелю.
─ Чому не директора? – зиркнула невдоволено.
─ Бо маєш іще повчитися. Це не легкий хліб.
─ Єгоре, зглянься хоч ти наді мною! – Лара манірно надула пухкі губки.
─ Ларочко! – той театрально розвів руками. – Але ж Арсен каже правильно. Освоїш усі ази – і тоді місце директора буде твоїм.
─ Гаразд! Переконали…
Хоч і погодилась, та була помітно незадоволена. Навіть розкричалась на Назара за погано виконане домашнє завдання, зриваючи дурну злість. Арсен скоса позирав, та промовчав. Не хотів розпікати ще більше. Як кажуть, не буди лихо…
─ Вона віддалилася від мене, – Арсен шукав розради в ліпшого товариша.
─ Що ти кажеш? Не вигадуй, – Єгор махнув рукою. – Тобі здається.
─ Ні. Лара уникає мене. Відмовчується. Щось приховує… Між нами кажучи, вже навіть в одному ліжку не спимо кілька місяців…
─ Нічого собі! – присвиснув товариш. – То поговори з нею.
─ Намагався. І не раз…
─ І що?
─ Дратується. Кричить, що я шизофренік і в мене почалися галюцинації… Може, і так… Та мені останнім часом здається, що в неї хтось є…
Ці слова прохрипів, вирвав зі самого серця і виштовхнув назовні, вдаривши ними об стіну, аби розлетілись на порох…
─ Та не може такого бути! Лара так ніколи з тобою не вчинить, – Єгор здивовано дивився на друга і не знаходив більше слів.
─ Думаєш?
─ Упевнений…
Від серця трохи відлягло. Полегшало. Мабуть, він і справді згущує фарби…
Він притискав до себе її трепетне тіло. Цілував пульсуючу жилку на гнучкій шиї. Гаряча кішечка! Дика і неприборкана… Любить таких…
─ Арсен здогадується, що в тебе хтось є.
─ Ти здурів? – Лара налякано округлила очі. – І що тепер?
─ Рано чи пізно про все дізнається. Треба не дрімати, а діяти.
─ За тим планом?
─ Так… Іншого немає…
─ І хто це зробить?
─ У мене є потрібна людина.
─ Надійна?
─ Навіть не сумнівайся…
Лара пристрасно впала на груди коханцеві. Єгор заплющив очі. Яке блаженство!..
… Арсен вертався додому. Пригальмував біля воріт. Раптом у дзеркалі заднього виду промайнула тінь. Озирнувся. Темна постать стояла біля автівки. Хто це такий? Що йому треба? Дістав з-під сидіння електрошокер. Вийшов із машини.
─ Я можу вам чимось допомогти? – насторожено вдивлявся у темряву.
Чорна тінь поворухнулась, перетворюючись у велику жахливу субстанцію, і рушила до нього. Арсен рвучко відскочив убік. Раптовий спалах врізався у зіниці гострим болем. Груди наскрізь пропекло вогнем… Арсен упав. Скляніючим поглядом полинув у небо, шукаючи там прихистку для своєї душі…
Звістка про вбuвство одного з найвпливовіших бізнесменів міста сколихнула всю громадськість…
На похoроні запухла від сліз удова у дорогій чорній сукні раз у раз мліла-падала на плече товариша свого покійного чоловіка.
─ Бідолашна! – хитали головами присутні. – Так побивається!
Стільки людей прийшло провести в останній шлях Арсена – яблуку було ніде впасти.
─ Коли вони вже порозходяться? – шипіла на вуху Єгору Лара. – Остогидло грати на публіку!
─ Не смикайся! Тихо! Бо ще запідозрять щось…
Жінка хижо блиснула котячими очима. І що в неї за життя таке? Ні дня спокою…
