fbpx
Історії з життя
Кіт пішов в загул на дві доби. Періодично миготів своїм рильцем з дахів захмарних четвертих поверхів, кричав – і знову пропадав майже на добу. Жіноче населення сім’ї (тобто я і донька): – Божечки ж ти мій! Бідний котик! Він боїться висоти!

– Він боїться темряви! Він не їв! Він не пив! Серце розривається! Не можу спати, коли він – невідомо де! Давайте ще сорок хвилин полазимо посеред дворів «киць-киць-киць» о п’ятій ранку, як ненормальні, а то на серці, їй-богу, так неспокійно!..

Чоловіче населення сім’ї (тобто чоловік):

– Так щоб його дідько вхопив і не повернув, цей ваш бевзь гулящий блохастий!

Кіт повернувся з загулу.

Жіноче населення:

– Ти подивись на нього! Що він собі думає?! Сидить і наминає за обидві щоки, як ні в чому не бувало! Він думає, що тут нічліжка чи їдальня?! Ми всі так спереживалися! Де він був?! У скільки він прийшов? Нехай йде туди, де шлявся! Хто взагалі впустив його в квартиру?! На вулицю щоб більше ні на крок! Та щоб його біс вхопив, скільки сивих волосків через нього!

Чоловіче населення сім’ї (попиваючи чайок, задумливо дивлячись на кота, що натхненно хрумкотить кормом):

– Я його в квартиру впустив. Та нормально, погуляв кіт по дахах і по котицях. Дайте наїстися чоловіку, подрихнути спокійно! Овва… Морда розписана вся, ребра стирчать, ледве на ногах стоїть, але очі – довооольніііі! Тааааа… У мене брат троюрідний, пам’ятаю, ось точно так же – кожну весну…

Автор: Tая Hайденко.

!-- Composite Start -->

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page