– Він боїться темряви! Він не їв! Він не пив! Серце розривається! Не можу спати, коли він – невідомо де! Давайте ще сорок хвилин полазимо посеред дворів «киць-киць-киць» о п’ятій ранку, як ненормальні, а то на серці, їй-богу, так неспокійно!..
Чоловіче населення сім’ї (тобто чоловік):
– Так щоб його дідько вхопив і не повернув, цей ваш бевзь гулящий блохастий!
Кіт повернувся з загулу.
Жіноче населення:
– Ти подивись на нього! Що він собі думає?! Сидить і наминає за обидві щоки, як ні в чому не бувало! Він думає, що тут нічліжка чи їдальня?! Ми всі так спереживалися! Де він був?! У скільки він прийшов? Нехай йде туди, де шлявся! Хто взагалі впустив його в квартиру?! На вулицю щоб більше ні на крок! Та щоб його біс вхопив, скільки сивих волосків через нього!
Чоловіче населення сім’ї (попиваючи чайок, задумливо дивлячись на кота, що натхненно хрумкотить кормом):
– Я його в квартиру впустив. Та нормально, погуляв кіт по дахах і по котицях. Дайте наїстися чоловіку, подрихнути спокійно! Овва… Морда розписана вся, ребра стирчать, ледве на ногах стоїть, але очі – довооольніііі! Тааааа… У мене брат троюрідний, пам’ятаю, ось точно так же – кожну весну…
Автор: Tая Hайденко.
Фото ілюстративне.