fbpx

Клянуся, що ніколи б такого не вчинила, якби не впала в остаточний і безповоротний відчай. Ох, як ви ніколи не сиділи на побаченні в сорок два роки, кажучи, що вам максимум тридцять п’ять, а ваш кавалер не крутив головою за молодими, то ви мене й не зрозумієте.

Я просто хочу родину, з чоловіком, який приходитиме на вечерю, обійматиме мене, цілуватиме наших діток, говоритиме, як смачно пахне. Далі буде тихий сімейний вечір за переглядом мультику з дітьми і міцний сон в обіймах.

А цього всього нема! Вже мої подруги по другому заходу на коло сімейного щастя, а я ще жодного!

А ці всі інтренет знайомства приводять до ось такого результату, коли ти сидиш вся така красиво вбрана і нафарбована, а все одно, головою крутять за молодими.

Тоді то я й пішла до астрологині… Ну а що? Хай вже мені скаже, де те моє щастя ходить аби я туди-сюди не бігала і ноги туфлями натирала.

Ну, вона карти розложила, щось там було поперевертано, якісь дороги і так далі… З усього сказаного було, що моя доля мене чекає завтра на великій машині на роздоріжжі і моє серце мене саме направить до нього.

Ну, направить, то направить.

На наступний день я в усій красі стою на роздоріжжі і чекаю, коли моє серце, як той компас направить мене на правильну велику машину, де їде моя доля.

Стою годину, другу… Сонце почало припікати, в животі вже бурчить, але найстрашніше – пливе косметика по лицю.

Ну, думаю, або зараз, або ніколи і вискакую перед великою машиною.

В водія отакенні очі з переляку. А я в салон прошуся:

– Підвезіть мене, – кажу, – бо не встигаю на роботу.

Їдемо, а я на руку – обручки нема! Значить, саме він!

Розговорилися, виявилося, що його звати Максим і він директор будівельної фірми, любить коней і подорожувати. Ну, чим не подарунок долі?

Домовилися ввечері зустрітися в одному дорогому ресторані.

Я в усій бойовій полетіла. Він замовив доволі прості страви:

– Ти не проти, якщо я замовив за тебе? Не люблю чекати, коли приготують. Я б взяв якісь морепродукти, але ж тут хіба є свіжі? От в Італії – інша справа… Колись тебе туди відвезу…

Господи, та я готова щодня товчену картоплю їсти, лиш би бути поруч з ним!

А він не говорив, він співав,яка я гарна, як він мріє погуляти зі мною Парижем, показати Лондон і Відень…

Наша подорож закінчилася в моїй орендованій квартирі і через кілька годин його вже не було, бо треба було виспатися для важливої ранкової наради.

Я вся літала і бриніла від щастя!

Нарешті! От що значить правильний прогноз! Якби одразу звернулася, то б не чикала до сивого волосся.

Ми вже тиждень зустрічалися в мене, він приносив якийсь перекус до мене, а я готувала, попри все своє багатство, Максим любив доволі прості страви – м’ясо з гарніром і салат, смачне печиво, яке купував в кав’ярні внизу біля мого дому:

– Дуже люблю таку випічку, – казав він.

Ну, у багатих свої забаганки, як то кажуть…

Аж ось одного разу моє щастя й скінчилося. Йду я по вулиці і бачу – його автомобіль, припаркований біля супермаркету. Я вирішила його дочекатися…

Аж тут виходить мій Максим з торбами, збоку жінка з перекошеним обличчям і ввесь час йому говорить:

– Де ти гроші діваєш? Взяв тебе мій брат водієм і казав, що дав тобі аванс. То де ж гроші, що я маю на касі розраховуватися? А дітей за які гроші я маю одягати? От там я взуття Оленці запримітила. То за що я маю купити?

Вона все говорила і говорила, а мій бізнесмен мовчав і мовчки йшов за нею в черговий магазин…

Я витягла з сумки ключі і надряпала на машині відповідне послання.

От тобі й астрологи ні і компас у серці…

Ввесь вечір я пробула вдома, відключивши телефон – не мала сили з кимось говорити.

На наступний ранок прокинула автоматично, зібралася і пішла на роботу, нікого не бачачи перед собою.

З такого напівсну мене вивів крик Максима:

– Ти що натворила? Ти знаєш скільки коштує замалювати той напис?

– Ану залиш жінку в спокої, – почувся чоловічий голос і моїм рятівником виявився хлопчина на електросамокаті…

А тоді я вийшла з стану сну і як почну висказувати «бізнесмену» і про дружину, і про подорож на росію.
– Ще раз тебе побачу, то не лише надряпаю, але й колеса поспускаю, – я була така переконлива, що і Максим, і рятівник зникли…

Тепер не знаю, що ж у моєму житті зміниться, якщо вже й карти не можуть мені допомогти знайти своє щастя…

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page