– Кохана, нарешті здійсниться моя мрія! Продавай квартиру, машина чекати не буде, я вже про все домовився.
Я, як стояла, так і сіла. Це друга мрія чоловіка і якщо я знову його підведу? Я й досі не можу забути, як це сталося вперше.
Моя мама дуже багато років в Італії, вона мені заробила на квартиру і оплатила моє навчання в мед університеті. За всіма мірками я вважалася завидною нареченою, але вирішила, що обиратиму хлопця, який так само має майно.
Віктор теж мав свою власну квартиру, яку йому купила мама, яка теж роки в Італії. Вона дала синові й юридичну освіту.
Коли ми познайомилися, то Віктор не так ходив на роботу, як «набувався досвіду». В його професії це дуже важливо і я так само вирішила, що працюватиму в косметологічному салоні, там і роботи не багато і зарплата хороша. Ми почали зустрічатися і далі одружилися.
Наші мами справили нам весілля, вони навіть потоваришували одна з одною, бо ж Італія наче й далека, але вони десь недалеко працюють одна від одної, сказали, що будуть бачитися і разом відпочивати. Наші тати теж знайшли спільну мову. Попереду нас чекало лише щастя.
Але наші мами вирішили, що досить нас фінансувати.
– Ви вже родина, вчіться жити самі. Так будете цінувати один одного більше, – ось таку проповідь нам сказали.
Ми й так один одного цінували, але вирішили, що й без батьків обійдемося. Справа в тому, що наші видатки не покривали наші зарплати, тому ми порадилися і вирішили здавати мою квартиру, а жити у Віктора.
Я пішла на дуже великий компроміс, бо свою квартиру я дуже люблю, але заради чоловіка пішла на це.
Проте, життя з Віктором не було безхмарним. В чоловіка були свої уявлення про чистоту і хто її має забезпечувати, навіть, як він очевидно смітив: впали крихти на підлогу чи щось пролив, він наче цього не помічав.
– Що?, – здивовано відповідав на мій вражений погляд.
– Нічого, – відповідала я, бо хотіла подивитися, що ж буде далі, чи він прибере.
Ні, він не прибирав. Хоча, потім, в суботу, то він мі мені допомагати з прибиранням, але не щодень.
Але це не було тим, що мене насторожувало – Віктор дуже підпадав під думку інших. Він працював в юридичній фірмі, як я вже й казала, і не так за гроші, як за знайомства та досвід. І ось там почався якийсь тренд на покупку заміського житла.
– Лілю, ми маємо купити будинок за містом! Всі мої з фірми купують в котеджному містечку, там є басейн, корт, нам теж треба там жити.
– Але це дуже дорого, – не розуміла нічого я.
– То й що? продамо обидві наші квартири і купимо будиночок.
– Але як звідти добиратися?
– На машині.
– А машину де взяти?
– Може, нам ще лишиться щось з покупки дому чи батьків попросимо.
– Вікторе, я не хочу більше в батьків просити, тим більше, що вони нам давно відповіли, що помагати не будуть.
Але чоловік не звертав уваги на мої аргументи, він цікавився будинком, їздив з колегами дивитися на нього.
– Лілю, я буду жити поруч з нашим шефом! Його будинок лиш через дві вулиці! Це буде так класно!
Я не розділяла з чоловіком його ентузіазм, бо почула скільки цей будинок коштує без ремонту, так як наші дві квартири і ще трохи.
– Вікторе, я проти. Ми живемо в чудовому районі, маємо гарні умови і близько до роботи. Я не хочу це все міняти на життя в будинку без ремонту, бозна-де і ще й не знати як добиратися на роботу.
– З тобою все ясно. Ти не підтримала мене в моїй мрії. Що ж…
Це було як в кіно, ці ноти і паузи. Я думала, що він жартує. Але чоловік змінився. Він перестав вже й мені по дому допомагати. Ділитися зі мною тим, як пройшов його день, не хотів нікуди виходити на прогулянку чи в кіно.
А далі почав дуже за собою слідкувати. І я полегшено зітхнула, бо модний одяг, то не хата за містом. Але чоловік став шукати лишень брендові речі і купляв їх втридорога в бутіках.
– Вікторе, це все можна купити через інтернет-магазини і дешевше.
– За кого ти мене маєш? Я юрист, а не хлопчисько.
Що я могла зробити? Вся моя зарплата йшла на комунальні та харчування. Чоловік почав звертати увагу на те, що я ношу базарні речі. Радив придбати в бутіку, бо там дівчата-колеги з його роботи беруть.
– Ти ж моя дружина і маєш відповідно виглядати.
– Я б радо виглядала, але на що ми будемо тоді жити?, – казала я, але я не вважала, що одягаюся погано, мої речі були якісні і мені личили.
Але ж вони не були саме з того бутіка чи того бренду.
Мені стало набридати подібне відношення і я вирішила все розповісти мамі.
– Мамо, – завершила я свою сповідь, – Поговоріть з свекрухою, може, вона якось на нього вплине?
– Добре, доню, – погодилася мама.
І справді, свекруха зателефонувала і поговорила з Віктором. Він мене перепросив і сказав, що захопився і не помітив, що в будинку все до ладу, а він ні копійки не дає на це.
Наче над нами розвиднілося, стали ми знову тими, якими й були на початку – люблячими і щирими.
І в пориві такої щирості, чоловік поділився, що мріє про машину, але не абияку, а електромобіль від відомого виробника.
«Що? Знову?», – вигукнула я в думках.
– Лілю, там є дуже хороший варіант, у них зараз ціни дуже гарні, можна купити і ми будемо з тобою подорожувати по всій Європі. Що скажеш?
– Чудово, – вирішила я його підтримати, – Тоді давай обоє на неї складати.
– Супер!, – чоловік мене обійняв від радості.
Я ж подумала, що моя маленька хитрість спрацює, бо на цю машину складати треба мінімум років десять з наших зарплат.
І ось ми вже складаємо, чоловік слідкує за тим аби більше не заплатили за їжу, все скоромно і самі готуємо, світло і воду економить, бо побачив, скільки я платила за комунальні.
– Нічого собі не купуй нового, – почав казати він, коли бачив, що я купила собі новий одяг на літо.
– Добре тобі казати. Ти на роки одягся, а я не маю такого запасу одягу.
– Що ж, ти подала мені ідею. Я буду продавати свій одяг, який не ношу, він в чудовому стані.
І він продав весь одяг, я вам кажу, залишив кілька речей, щоб ходити на роботу і ось прибігає до мене з тим, що хтось продає машину і дуже дешево, а у нас тільки третина суми.
– Продавай квартиру і цього разу таки допоможи мені здійснити мою мрію, якщо ти мене любиш.
І що тепер робити? Продавати квартиру я не хочу, але як не здійсню мрію чоловіка, то чи переживе це наш шлюб, як ви гадаєте?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
