Іван був красенем за яким всі дівчата бігали, вартувало йому лиш з’явитися на дискотеці в клубі. А він вибрав мене і це було таким для мене щастям, бо я мріяла про нього як тільки вперше побачила. Не думала, що ще бувають такі гарні хлопці, окрім як у кіно, а тут наяву.
Ми почали зустрічатися і я страшенно тим гордилася, бо мене вибрав найкращий хлопець, а всі інші дівчата хай знають. Звичайно, що він був моїм першим хлопцем і я вже думала, що після такого точно беруть заміж.
Почала я потроху весільні журнали читати та до суконь приглядатися, бо мало що може бути і по швидше б!
Аж тут моя подруга найкраща й каже, що Іван вже гуляє з іншою дівчиною, а мені все не наважиться сказати.
– Ти мені просто заздриш от і брехні про нього розпускаєш, – накинулася я на подругу.
– Ти що? Та я не хочу аби поза твоєю спиною хіхікали!
– Ні, ти така, як і вони!, – не вірила я.
Але все виявилося правдою, ба більше – та дівчина вже була при надії і Іван мав женитися.
Я бачила як молоді йдуть на розпис і не відчувала нічого окрім того, що я люблю Івана і він найкращий чоловік на землі.
Батьки зрозуміли, що діла не буде, коли я перестала ходити в клуб, гуляти з подругами.
– Іван все одно до мене вернеться, – казала я їм. Коли вони мене випихали погуляти, – Навіщо мені ще якісь хлопці.
Ми переїхали в інше місто, я поступила й закінчила інститут, але я не забула за Івана і завжди збирала дані про нього. Знала, що у них вже двоє дітей і вони живуть в батьківській квартирі дружини.
А я не мала нікого. Ті, які були поруч вони й близько не стояли біля Івана, а мені меншого не треба було.
Я працювала майже цілодобово, тому мене на роботі цінували, адже я старалася прийти найперша і піти останньою, щоб тільки не йти додому та не чути маминих повчань.
Вже мені й тридцять і за тридцять, а в житті ніякого просвітку.
Вже сама розумію, що життя так і пройде в чеканні, а зробити з собою нічого не можу.
І ось новина – Іван вільний! Дружина його покинула і пішла до іншого чоловіка.
Це була найкраща новина за всі ці роки і я миттю поїхала до нашого містечка, щоб побачитися з ним. Я знала, що він працює охоронцем в супермаркеті, а його дружина там працювала на касі.
Одяглася в найкраще і пішла на закупи. обійшла магазин раз і другий, але не побачила Івана. Вирішила спитати, може, то сьогодні не його зміна, але мені порадили вийти на вулицю і там він стоїть.
Я вийшла з таким трепетом і оглянулася. Так, це був Іван, хоч і дуже змінився, краса його осунулася, але я все одно вирішила привітатися.
Він спочатку не впізнав, а, коли зрозумів, хто я то почав говорити… про себе… Як йому важко, які всі навколо не такі, дружина кинула, на роботі не цінують, навколо змова проти нього, а він один проти всіх, тому й таке важке у нього життя. і весь цей монолог був приправлений міцним словом і я почала згадувати чи й колись він так говорив… І він так говорив, тільки я тоді це сприймала за «крутість», а тепер чітко бачила хто переді мною. І заради цього чоловіка я чекала стільки років?
Мені аж зле стало і я поспішила геть. З одного боку я рада, що його побачила і зачарування пройшло, а з іншого – що час робить з усіма нами?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
