fbpx

Коли Андрій пішов погратися з похресником, і подруги залишилися вдвох, Леся призналася, що вже кілька місяців зустрічається з гарним хлопцем, хочуть одружитися, раніше їй не казала про своє щастя, бо знала, що подружці в той момент було на душі важко. Таня вже образитися хотіла, та хіба вона не здатна попри свої проблеми за подругу порадіти, але насамперед запитала: «А як же Андрій, він подобався тобі?». Леся зробила великі очі

До весілля Тетяни та Юрія залишалося всього три місяці. Обидві родини наших молодят готувалися до цієї події дуже старанно.

Вони проживали в одному селищі на сусідніх вулицях, були знайомі з дитинства, вже мали одружувати своїх других дітей, тому хотіли, що все пройшло на належному рівні. Але через оті каpантинні обмеження весілля довелося перенести на невизначений час.

Коли Таня відчула, що в ній зачалося нове життя, поспішила порадувати коханого. Вона уявляла, як він зрадіє, вірила, що запропонує жити разом у нього або в неї вдома.

Побутові умови обох сімей були цілком нормальні для проживання молодого подружжя. Та й взагалі, навіщо їм те застілля? Розпишуться в селищній раді, візьмуть церковний шлюб у храмі, всю свою увагу будуть зосереджувати на народженні малюка.

Білосніжне весільне плаття, урочиста церемонія, вінчання в церкві, гарна музика, гості, тости, фотосесія! Звичайно, це пам’ять на все життя. Але не всі, хто все це мав, були щасливими. А вони обов’язково будуть щасливі, незважаючи на виклики часу. Та не судилося.

Звістку про те, що він стане батьком, Юрій сприйняв прохолодно і розчаровано: отакої, як невчасно, так хотів, щоб все було, як у старшого брата, весілля, щедрі подарунки родини, весільна подорож, словом, пожити для себе декілька років, купити авто, а вже потім коляски, памперси і все інше.

Таня вислухала мовчки, зовні спокійно, хоч готова була розплакатися, але зуміла стримати себе, щоб не виказати образу.

З місяць вона нікому не змогла розповісти про свою таємницю. Але шила в мішку не втаїш, тож прийшлося признатися мамі. А вона, не довго думаючи, не порадившись зі своїми, поспішила до майбутніх сватів, щоб разом із ними вирішити, як їм далі бути.

Але від того візиту легше не стало, навпаки, ніякого розуміння, жодної дії з боку Юриної родини. Просто вислухали, познизували плечима, зітхнули,  нічого на це не сказавши. Так і пішла жінка ні з чим.

Танині рідні перейшли в режим очікування. Юра зрідка телефонував, коротко говорив, перестав навідуватися, казав, що зовсім часу не має, працює віддалено в інтернеті.

Свати намагалися на очі не попадатися або вдавати, що не помічають їх у гурті односельців.

Все це було підозрілим, тому батьки, зважившись на ще одну спробу порозумітися, прийшли суботнього вечора до Юркових родичів із пропозицією, щоб їхні діти просто розписалися, бо в майбутньої дитини має бути батько, на що глава сімейства іронічно перепитав: «Чиєї дитини?»

Це запитання поставило крапку в добрих стосунках. Опускатися до суперечок, до експертизи, до судових позовів Танині батьки не хотіли, і в черговий раз пішли ні з чим, однак зрозуміли, що їх доньку чекає доля одинокої мами.

Дівчина перестала приховувати свій стан: всі ж знали, що перенесли весілля через каpантин, не мали б сумніватися, від кого в неї дитина, мало хто міг перейматися, чи розписалися вони в селищній раді. То чого вже соромитись, перед ким виправдовуватись?

Через каpантин всі сиділи в чотирьох стінах, учні, студенти, вчителі з ранку до вечора були за комп’ютерами, середній клас шукав виходу, щоб якось під час каpантину вижити, старші дивилися телевізор, їм навіть не дозволяли піти в магазин чи до храму.

Такі обставини чуткам і пліткам не сприяли, люди здебільшого одні одних остерігалися, у телефонних розмовах і відеозв’язку переважали філософські роздуми, словом, не до Тетяни всім тепер.

Танин малюк зарано попросився на світ, ще міг собі полежати в маминому животику місяців зо два. Пoлоги були нелегкими, але ранній жайвороночок народився з здоровий. Її майже двокілограмове щастя було таке малюсіньке, що пізнати, чиї риси на мініатюрному личку молодій мамі не вдавалося. А вона так хотіла, щоб обов’язково був схожий на Юрія, щоб всі впізнавали, чий він син, щоб не судили її та не обмовляли.

Таня ще була в залежності від думок односельців, хоч Юру вже не любила, а для себе вирішила жити тільки для сина. Ще перед появою сина вона дізналася, що Юрій одружився з донькою директора фірми, де влаштувався на роботу, і проживає із дружиною на квартирі в місті.

Тані довелося трохи довше провести в лікарні, адже дитина була семимісячною, не дозволила рідним повідомляти Юру та його батьків: не повірили, коли Таня сказала зразу, та й зараз не повірять, а будуть рахувати місяці, загинаючи пальці.

На виписку молодої матусі з синочком зібралося багато родичів: батьки, сестра з чоловіком і племінниками, навіть дідусь із бабусею на таксі приїхали. І хрестини батьки гарні справили. Хресними обрали сина сусідки, який повернувся із війська, та подружку Тані.

На щастя, хлопчик швидко набирав вагу, ріс здоровим, та потрібно було час від часу їздити в обласну поліклініку на консультації, щоб пересвідчитися, чи нема відхилень у розвитку дитини.

Тато не відважувався так далеко вирушати на своєму старенькому автомобілі. Але на допомогу спішив хресний Андрій, хоч Таня соромилася його про щось просити: він – парубок, подобається її подружці Лесі, рада була б, якби її куми побралися, і не хоче, що люди пліткували про них.

А Танині куми взяли собі за моду щомісяця відзначати день народження похресника. Вони приходили з подарунками і цукерками до молодої мами, випивали філіжанку-дві кави за її здоров’я і сина. Таня просила обох не витрачатися, почекати, коли дитині сповниться рік, але вони не слухали. Молода жінка подумала, що її куми шукають нагоди зустрітися, бо закохані.

Коли Андрій пішов погратися з похресником, і подруги залишилися вдвох, Леся призналася, що вже кілька місяців зустрічається з гарним хлопцем, хочуть одружитися, раніше їй не казала про своє щастя, бо знала, що подружці в той момент було на душі важко.

Таня вже образитися хотіла, та хіба вона не здатна попри свої проблеми за подругу не порадіти, але насамперед запитала: «А як же Андрій, він же подобався тобі?». Леся зробила великі очі: «Андрій?! Так він же тебе любить! Ти що – сліпа?! Не бачиш, як він на тебе дивиться?!» Обличчя Тані покрилося рум’янцем: «Але ж я, я ж не дівчина… Я так не можу».

Поки Андрій бавився з малим, Леся продовжувала «виховувати» подругу: «Може, й на краще, що трапився той карантин і не відбулося весілля. Юра завжди хотів красивого життя, щоб усе, як у брата, життя без дітей, відпочинок на морях чи у горах.

Навряд, чи після весілля у вас було б щастя, просто ти цього раніше помічати не хотіла. Як і не помічаєш, що Андрій тебе любить і до сина твого, як до рідного ставиться».

Таня сина свого назвала Назаром. Він справді ставав все більше подібним на свого тата, але вона вже не хотіла, щоб синове личко нагадувало Юру, щоб він не смів в майбутньому шукати із ним контакту, але від неї вже нічого не залежало, просто на думку приходило повчання «Будьте обережні зі своїми бажаннями».

В неї тепер було інше бажання, але вона його довіряла долі: якщо Андрій ще раз їй освідчиться і попросить у її батьків руки й серця їхньої доньки, вона погодиться, бо тільки такого тата, як Андрій, бажала б своєму сину, скромного, доброго й щирого.

Перший рік свого життя Назарчик уже відзначав у статусі сина Андрія й Тетяни, хоч він про це ще й здогадувався. Але коли підріс, то був з татом і мамою на святі, багато фотографувався і потрапив на фотоколаж на стенді «Подаруймо майбутнє дітям».

Розглядаючи світлини, мама Юрія здивувалася, яким чином фото її сина опинилося на великому стенді.

Через якийсь час вона дізналася, що на світлині її єдиний внук Назар, як дві краплі води, схожий на Юру. Від старшого сина вона внуків ще не діждалася, а молодший не захотів визнати сина своїм.

Чи не пожаліють колись її діти, коли досхочу поживуть «для себе», що варто було і комусь подарувати життя – сину чи доньці – не має значення.

You cannot copy content of this page