– Ти ж мене не покинеш з дітьми?, – питала я його.
– Якщо ти не перетворишся на Надю, – запевняв мене Олег.
– Я тобі це обіцяю, бо ми небо і земля!, – впевнено казала я йому.
І свою обіцянку я таки дотримала, бо я все життя була струнка і за собою ретельно доглядала. Мій чоловік непогано заробляв, вистачало на дві родини забезпечити дітьми. Я наважилася лише на одну дитину, щоб моя фігура остаточно не поплила.
Я ніколи не зустрічала чоловіка з поганим настроєм, якщо й були якісь непорозуміння, то я старалася все загладити до заходу сонця, я чомусь була певна, що людина не має засинати зі сваркою на душі, бо тоді вона собі й додумає за ніч, накрутить себе і вже помиритися буде практично неможливо.
Ми прожили разом двадцять років, душа в душу і я навіть дітей від його першого шлюбу і його дружину запросила на наш ювілей. Вони, правда, не прийшли.
Видно, не може мені ще Марта того пробачити, що я все життя була краща за неї, навіть, у вихованні її дітей, бо мене її діти більше любили, ніж її. Я дарувала їм дорогі подарунки і казала, що мама їм не може цього забезпечити, а от я – будь ласка, бо тато їх дуже любить і він їм гарну мачуху підібрав.
Але коли це було? Вже роки минули, а вона все не може забути той мій жарт.
І ось мені сорок п’ять років, я в самому соку, як дізнаюся, що в мого чоловіка хтось є! Ви собі можете таке уявити?
Я віддала йому кращі роки свого життя, а він тепер мене міняє так само, як Марту, хоч я і Марта – то небо і земля! Але для нього, я, я! стала на тій же планці.
Чи він осліп? Чи у нього розум затуманився настільки, що не бачить, яка я чудесна? Як це мене кидати заради якоїсь молодиці!
Але чоловік був непохитним і тут почалося найбільше прозріння мого життя – поділ майна. Я не хотіла віддавати нічого новій жінці, хай би все побилося та розсипалося, але вона не має мати те, що мала я.
Тому я наполягла на продажі квартири і поділу її на рівні частки, хай в ній живе хтось чужий, але не ця особа!
Мене такий жаль розпирав, що я наважилася зателефонувати Марті, адже ми практично тепер на одній стороні, просто я красивіша, а вона вже геть бабуся.
– Оксано, а я не маю часу з тобою говорити,- каже вона мені.
– Тобто? Та відірвися трохи від онуків та приділи мені годину часу, адже треба зустрітися і обговорити нашого любого чоловіка!
– Та я його й згадувати не хочу, я збираюся у відпустку і мені ще багато чого треба купити.
– То давай підемо разом. Я тобі підберу щось гарне для тебе.
І вона погодилася. Знаєте, я її просто не впізнала, вся аж світиться, помолоділа. Каже, що у неї нове кохання, чоловік молодший за неї на чотири роки, запрошує на свою віллу в Італії. Я головою похитала, бо максимум на кого вона може розраховувати. то сантехнік з вудкою на озері, але вже хай людина трохи пофантазує, адже мені потрібна її підтримка.
– Слухай, я не хочу про Олега говорити. Він чудовий до того моменту, поки не починаєш відкривати очі на всі його вади характеру. Так, що просто подякуй Богу і забудь. Я тобі якогось друга Рікардо знайду.
Пішла я ні з чим, теж мені, а потім дивлюся на її сторінку – а вона й справді на морі, біля неї гарний чоловік і вона сама теж нічого. Нагадаю їй за обіцянку і хай Олег бачить, як я буду щаслива з іншим!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
