fbpx

Коли чоловік повідом що його мама до нас переїздить, я не була щаслива і то м’яко кажучи. Ольга Іванівна ще й кімнату окрему попросила, довелось їй нашу віддавати, а самим у залі осісти. Минуло пів року нашого спільного із нею життя і вчора я почула як вона розмовляє із нашими сусідками, такими ж бабусями, як і вона

Коли чоловік повідом що його мама до нас переїздить, я не була щаслива і то м’яко кажучи. Ольга Іванівна ще й кімнату окрему попросила, довелось їй нашу віддавати, а самим у залі осісти. Минуло пів року нашого спільного із нею життя і вчора я почула як вона розмовляє із нашими сусідками, такими ж бабусями, як і вона.

Ольга Іванівна завжди жила від нас далеко. Поки був живий свекор, вона трималась, молодилась, не дивлячись на поважний вік, а щойно не стало його, так і здавати почала. Одного дня до чоловіка її сусідка зателефонувала і ми мчали двісті кілометрів у ніч, адже його мама потрапила до стаціонару.

Було зрозуміло, що Ольга Іванівна більше сама жити не може, але я не знала де вона надумає і з ким старість зустрічати. щиро вірила, що вона до доньки подасться. я б так і зробила. Чи біля невістки, чи біля доньки. Різниця є і велика.

Однак чоловік мій мене “порадував”: “Мама житиме у нас”. У мене скупа сльоза скотилась від “щастя”. Історії про свекрух так і крутились у голові. Ольга Іванівна була жінкою, ніби й не поганою, але бачились ми рідко і не довго. З сумом чекала дня, коли вона о нас переїде.

І от живе у нас вона уже пів року. Я спочатку була вся, як на голках. але минуло перші два місяці і я видихнула. Нікуди вона не втручалась, мене не повчала, онуку не виховувала. навпаки, сидить собі шкарпетки і светри в’яже. Якщо попрошу допомогти на кухні, то прийде. не коментує. що я і як роблю. навпаки, розповідає щось цікаве, теми нейтральні. Я вже так звикла до неї, до її розмови неспішної. що кликала її завжди до себе, або сама приносила чай на таці у її кімнату.

Нас вона із донькою в’язати навчила і я вперше в житті шарфа зв’язала, а донька серветку. Сидять вони собі вечорами, як не уроки роблять, то в’яжуть, чи вишивають. Ольга Іванівна все просить онучку почитати їй книгу. Заходжу і чую. як моя дитина п’ятикласниця читає “Хіба ревуть воли, як ясла повні”, а Ольга Іванівна дякує, нахвалює і обговорює із нею те, що щойно та прочитала. А до того їй пів сторінки прочитати за кару було.

А вчора вечір теплий. Повертаюсь я з роботи а на лавці під під’їздом спиною до мене сидять бабусі сусідки наші і Ольга Іванівна із ними. Я стала ключ шукати у кишені і чую, що мова у них про сім’ї. Жваве обговорення прямо. Тут і Ольга Іванівна заговорила:

— А у мене душенька спокійна – сім’я у сина прекрасна. Невістка у мене золота просто. Ввічлива, добра. А онуку якою молодчинкою виховала, а з сином як вони між собою гарно. Скрізь у неї порядок і смачно готує ще й працювати встигає. Я до рідної доньки не поїхала віка доживати, а от із невісткою мені справді добре.

Я зашарілась, почервоніла. Довго ще ходила довкола будинку, аби заспокоїтись і в себе прийти. Мені було соромно на очі Ользі Іванівні показатись, адже до її приїзду у моїй голові було повно геть не добрих думок, а вона виявилась такою прекрасною людиною.

Подумалось, що саме вона і внесла оту гармонію у нашу сім’ю. Нікого вона не критикує, не обговорює, навіть у розповідях про знайомих. Всі у неї хороші всі прекрасні. Підхвалює, підтримує. У її присутності і сам стаєш інтелігентнішим, стриманішим, уважнішим. Он і чоловік який запальний був завше, а нині тихіше води.

Я можу із упевненістю сказати, що в мене не свекруха, а добра чарівниця. Я й не уявляю, як ми жили коли її поруч не було. Скільки ж світла і тепла душевного вона у наш дім внесла.

28,03,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page