fbpx

Коли дідусю стало зле, мама залишила все і поїхала до нього у стаціонар, добре, що з роботи відпустили. Їх у сім’ї п’ятеро, але так вийшло, що саме мама була із дідусем перші тижні, потім узяла відпустку і ще місяць удома його доглядала. А вчора я найняла авто і поїхала її звідти забирати. Мама хлипає, каже, що її обов’язок тата догледіти, але тут я із нею не згідна

Коли дідусю стало зле, мама залишила все і поїхала до нього у стаціонар, добре, що з роботи відпустили. Їх у сім’ї п’ятеро, але так вийшло, що саме мама була із дідусем перші тижні, потім узяла відпустку і ще місяць удома його доглядала.

А вчора я найняла авто і поїхала її звідти забирати. Мама хлипає, каже, що її обов’язок тата догледіти, але тут я із нею не згідна.

Три роки тому моєї бабусі не стало. У засвіти вона пішла раптово, хоч і мала поважний вік, але для нас то була несподіванка. Бабуся моя була завжди дуже активною людиною. У свої вісімдесят п’ять обробляла город тримала дві кози, ще й з сусідкою встигала по три рази на день стосунки з’ясовувати.

Тоді всі мамині брати і сестра дуже за батька переймались, як він буде сам. Дідусь у наш теж живчик, але йому вісімдесять п’ять, тож хвилюватись було чого. Однак, на диво, дід Тарас не збирався здавати позиції. Бабусі не стало, так він майже через місяць з тією ж сусідко собі жити почав.

Ми приїздили, намагались щос допомогти, але він не збирався ні від кого помочі приймати. Більш того старим себе не вважав і робив що треба було по господарству сам.

Читайте також: Ще на поминках я помітила цікаву поведінку мами і сестри. Дивно, але, вони ніби як сторонились мене, намагались не розмовляти і не підходити до мене. А після всього і геть незрозуміло що почалось

Так три роки минуло і вік таки узяв своє. Коли дідусеві зле стало. мама моя відпросилась з роботи і поїхала до нього у стаціонар. Вона тоді ледь умовила братів і сестру допомогти на все необхідне, адже всі вони від тата відмовились – не могли простити йому такого швидкого заміжжя після того, як бабусі не стало.

Три тижні мама із дідусем була у стаціонарі і майже місяць була коло нього вдома. дідусь мій не відчуває правої сторони, тож за ним потрібен догляд постійний.

Мамі з роботи зателефонували і сказали, що вона вже повертатись повинна. Їй до пенсії доробити треба кілька раків, а вона мені каже, що звільниться і тата глядітиме.

Я як почула, мало дару мови від обурення не втратила. Ми в борги залізли, аби дідуся із того світу витягтити, а мама ще й хоче звільнятись?

— Він нікому крім мене не потрібен, – жаліється мені. – так, він не гарно вчинив, але ж він мій тато. Ким би я була, якби не він?

Брати і сестра мамині досі тримають дистанцію – не хочуть з дідусем знатись. Сусідка навіть не вітається, про дідуся не запитує, воно і зрозуміло, нащо їй тепер він такий. От і виходить, що тільки мамі моїй усе потрібно і вона мусить про себе забути і лишитись коло дідуся.

Можливо і гріх на мені, можливо так і не можна, але вчора я найняла авто і забрала свою маму додому із села. Вона аж захлипалась, так їхати не хотіла і тата свого залишати, але я стояла на своєму. Сього дні он, на роботу пішла.

До дядьків і тітки я зателефонувала, сказала, що мусять тепер самі думати, як далі бути. Ніби, як каже мені подруга із села, що бачила машину дядька коло двору дідуся. Значить таки подіяло.

А мама уже чотири рази від ранку мені телефонувала, бачте, не може бути на роботі і знати, що тато там сам.

А чого він сам? У тому селі четверо його дітей, на мамі світ клином не зійшовся.

Ну от скажіть, хіба я не правильно вчинила. Хіба ж ні?

Анна П.

12,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page