Якось один юнак, покидаючи свою кохану, збирав речі. Він жив у її квартирі. Дівчина її повністю забезпечувала. Він десь працював, але заробленого було — як кіт наплакав, тож їй він ці гроші не віддавав.
Одного разу дівчині набридло таке життя і вона коротко наказала юнакові збирати свої речі.
Збирався він довго, господарським поглядом оцінюючи те, що, на його думку, належить йому. Комп’ютер — безсумнівно, там все його життя, затятого геймера. Телевізор — так, це теж його, адже вона не дивиться, їй ніколи. Мультиварка, мікрохвильова піч, гриль, вафельниця — зрозуміло, адже йому треба якось освоюватися з готуванням і самому себе годувати, а вона ще собі купить.
Якось так збирався цей хлопець.
Коли дівчина повернулася додому, вона виявила розібрані розетки, вікна без штор, сиротливі порожні кімнати без техніки. А також тотальне зникнення туалетного паперу.
Дівчина зітхнула і набрала юнака: «Слухай, я все розумію. Ти забрав техніку і тарілки з кухні. І Бог із ними, зі шторами. Та й телевізор забирай, дарую. Я ще зароблю, а в тебе, мабуть, останній шанс у житті. Та ти поясни мені одне — туалетний папір тобі навіщо?»
Юнак помовчав секунду, ображено засопів і заявив: «Я завжди знав, що ти дріб’язкова і жадібна жінка, Світлано. Завжди!» — І кинув слухавку.
Світлана зараз обіймає керівну посаду у сфері охорони здоров’я, вона щаслива дружина та мати. Жінка досі регоче, згадуючи цю історію, що навчила її безроздумів обрубувати непотрібне, відпускати легко і приймати нові можливості, яких вдосталь підкидала їй доля.
Фото ілюстративне.
