fbpx

Коли до подвір’я під’їхала і зупинилась машина я ще спала разом із дітьми. На годиннику була шоста аж тут постукали спочатку у вікно, а потім на увесь дім почав раз за разом тьохкати дзвоник. Мені не треба було казати хто там, я й так розуміла. Та сьогодні на них очікував неприємний сюрприз

Коли до подвір’я під’їхала і зупинилась машина я ще спала разом із дітьми. На годиннику була шоста аж тут постукали спочатку у вікно, а потім на увесь дім почав раз за разом тьохкати дзвоник. Мені не треба було казати хто там, я й так розуміла. Та сьогодні на них очікував неприємний сюрприз.

Після того, як ми зі Славком одружились, його мама поїхала майже одразу на заробітки. Ні моя сім’я, ні його не могла похизуватись великими статками. Тож саме для того, аби покращити фінансове становище, свекруха і подалась за кордон.

От так крапля-по-краплі ми із батьками з обох сторін усі разом і зібрали на ось цей дім у передмісті. Заплатили не надто великі гроші за три кімнати старенької хатки і чотири сотки землі.

Це вже з часом ми розбудувались і нині наше подвір’я не впізнати. В мене тато будівельник, то вже він тут два роки жив буквально аж поки все не довів до ладу. Натрудились ми всі тут і дуже.

Але ближче до суті. Рік тому моя свекруха на прохання своєї меншої доньки повернулась із заробітків в Україну. Справа в тому що Лариса – сестра мого чоловіка, влаштувалась на дуже хорошу роботу. У неї троє діток, а залишити немає із ким.

Можна було б і няню взяти, але тоді втрачає сенс вихід на роботу, адже послуги няні та ще й до трьох діток коштують не дешево. А мама є мама – їсти приготує, в домі прибере, діток догляне.

Та от, як тільки свекруха приїхала, то й немає нам спокою. Бачте, у нас яке не яке подвір’я є, дім просторий, то свекруха ледь не щоденно приїздить до нас із племінниками чоловіка.

Я ж працюю віддалено і практично увесь день сиджу за комп’ютером, діти у мене дуже самостійні: і приберуть і їсти собі насиплять. У них уроки онлайн, на гуртки ходять, заняття.

А тепер уявіть, що то у домі, коли з’являються троє малюків. Про те, аби подумати чи про те, щоб посидіти в тиші і мови немає. Мої діти, племінники по дому бігають, бавляться галасують.

Я вже не раз просила свекруху не приїздити, ну або хоч рідше. Візити раз на тиждень, хай і на ввесь день прийнятні, але не щоденно таке у рідній хаті слухати.

Та от Олена Петрівна мене не чула, чи вдавала, що не чує. Приїжджає з самого ранку – менший у них о четвертій усіх будить і в нашому домі до самого вечора все перевертом.Чоловік того не бачить, він на роботі, а от я мушу слухати і потім після всіх. ще й лад наводити.

От і того дня свекруха приїхала ще о шостій ранку. Я відчинила двері і стала на порозі скелею. Вона пробує з дітьми зайти, а я стою і ні руш:

— Вибачте. – кажу а сама аж підстрибую, – та ви сьогодні знайдіть інше місце де будете день проводити. У мене робота у дітей англійська і математика. Ми не можемо сьогодні приймати гостей.

Таки я не впустила гостей неочікуваних і той день був спокійним і тихим, аж поки не приїхав із роботи чоловік. Він влаштував сцену – бачте я не мала права от так вчинити, бо то його мама і вона заробила на цей будинок. Вона себе не шкодувала, була на заробітках, а я така невдячна.

Але скажіть мені де і в чому моя невдячність? Якщо ти й була за кордоном, якщо передавала там ті гроші на ремонт нам і на техніку, то що, тепер ми усе життя зобов’язані, чи як? Та добре свекруха, а племінникам чоловіка я теж щось винна?

Ну от скажіть, я не права? Ви б таке змогли витерпіти?

You cannot copy content of this page