Напередодні весілля мій майбутній зять Іван повертався додому з-за кордону. Водій заснув за кермом і сталося те, що сталося. Іван вже не міг ходити, його транспортували в Україну за великі гроші, він віддав все, що заробляв два роки, щоб потрапити додому. Думав, що тут буде дешевше стати на ноги, але він дуже помилився з підтримкою рідних.
Іван ріс в багатодітній родині, мати мала ще четверо молодших дітей, окрім нього. Батько не довго протримався в такому гаморі, тому покинув їх і завів собі нову родину, де вже мав троє дітей.
Іван був найстаршим, тому мусив своїх молодших братиків і сестричок доглядати і годувати, поки мати була на роботі. Їсти зазвичай не було аж що, макарони та картопля, але Іван умудрявся придумувати соуси і підливи, супи, що було дуже смачно і йому пророкували стати шеф-поваром. Тому хлопець і пішов вчитися в кулінарне, там познайомився з моєю донькою.
Він мені дуже сподобався, та й коли дізналася, що він росте без батька, то зрозуміла, що вони з Катею чимось споріднені, бо ми теж ростили її з мамою самі.
У них все було дуже серйозно, готувалися до весілля і тут Іван і запропонував, що поїде за кордон і там заробить грошей і на старт в бізнесі, і на весілля. Донька погодилася і ми стали чекати на нього.
І ось тут за місць до весілля та пригода. Донька прийшла в палату, Іван був вражений.
– Ні, Катю, я не буду тобі світ зав’язувати. Ти молода жінка і ще матимеш чоловіка, ти тільки піди до моїх та спитай, чого вони не приходять, бо мене треба вже забирати, тут й так кажуть в очі, що я дарма займаю палату.
От Катя до його матері пішла просто поговорити, а та їй з порогу:
– Не заберу і не надійся. На які гроші я його виходжувати? У мене ще четверо, то всі хочуть їсти і пити. А ти наче його любила, без п’яти хвилин дружина, то й бери його собі.
Донька тоді мені телефонує, що така ситуація, що треба круглу суму на саму швидку, а ще на процедури.
– Мамо, що мені робити?
Я розуміла, що вона розгублена. Одне діло любити гарного хлопця, а інше доглядати лежачого.
– Доню, давай ми поставимо Івана на ноги, а там буде видно.
Іван плакав і дякував нам за доброту, його дуже вразило те, що його брати й сестри, якими він так опікувався змалку, так відреагували.
Тяжко нам було, але як я побачила, що моя донька для себе вирішила, що кохає, то й мені та сила передалася, а що казати про Івана? Він старався кожного вечора нам щось смачне приготувати, смакували і мріяли, що це буде у їхньому кафе. Далі вирішили. Що куплять фургончик і будуть продавати швидку їжу на пляжах міста, коли буде сезон.
Коли Іван став на ноги, то так вони з донькою й зробили – відкрили свою кухню на колесах і все у них вдалося.
Його родичі не давалися чути доти, доки не почули, що Іван здоровий і працює. Одразу знайшлися і давай заходити, щоб не лише їх пригощали безкоштовно, але й друзів і з собою треба ж дати, бо ж брат завжди так чинив. Але тут вже Іван сказав своє слово:
– Не бачив вас у біді, то й тепер не бажаю.
Мати прибігала совістити, як же так, вона ж його на світ привела, ночей не спала і ось з ним зараз все гаразд, то до чого так з рідними поводитися. Але він був невблаганним. Я на стороні свого зятя, як не крути, але тут справа не в родичанні, а у вчинку. А ви як гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота