fbpx
Історії з життя
Коли донька приїхала з сім’єю до мене, аби побути деякий час, то мови про те. як ми вестимо бюджет не було. Вони мали побути деякий час і повернутись додому, то й потреби в цьому ми не бачили. Але минуло пів року і я розумію. що мені вже й помаду ні на що купити. Моя пенсія і зарплатня просто “розчиняються” в повітрі. Я тепер і за комунальні повинна платити

Коли донька приїхала з сім’єю до мене, аби побути деякий час, то мови про те. як ми вестимо бюджет не було. Вони мали побути деякий час і повернутись додому, то й потреби в цьому ми не бачили. Але минуло пів року і я розумію, що мені вже й помаду ні на що купити. Моя пенсія і зарплатня просто “розчиняються” в повітрі.

З самого початку я взяла на себе всі витрати. Та й з кого там було брати на продукти. Вони до ладу і говорити перший час не могли. я доньку з ложки годувала, бо їсти не хотілось їй геть. Раділа, що можу дітям допомогти, про фінанси і не думалось якось.

Але минуло вже пів року, зять пішов на роботу, донька теж підробляє, але у нас нічого не змінилось. Я собі придбати нічого не можу – все йде на продукти.

Ми не обговорювали бюджет спільний від самого початку, а нині щойно я починаю говорити, як донька у сльози. Мовляв вони самі кінці з кінцями ледь зводять, дорога до роботи дорога і дітей в садок зібрали і за садок он скільки платити потрібно, а зарплатні мізерні. Я ніби як і знаю скільки вони прибутку мають, ніби як і права донька, але ж мені від цього не легше.

Останню платіжку за комунальні я донці віддала на оплату. Ну не можу я потягнути такі суми. А вона дивиться на мене здивовано – а в нас немає. Ну, що мені ноги простягнути, чи як?

Покликала я доньку із зятем у кухню на розмову. Так і так кажу, маємо вирішити, як бути далі, адже так більше тривати не може. А зять дивиться на мене ошелешено, мовляв про що ви, мамо? А донька як підстрибне, як заведеться. Частить і я ні слова зрозуміти вже не ладна.

Виявилось, що зять доньці моїй щомісяця дає досить відчутну суму на продукти і комунальні, але донечка моя складає все до копійки. на чорний день.

— А хіба я сирота? – дивиться на мене. – У мене, що мами немає. Тобі що вже потрібно, а в нас сім’я. на те й батьки, аби про дітей дбати. Ти про мене дбаєш, а я про своїх.

Ми з зятем лиш перезирнулись ошелешено.

Тепер ходить моя донька і зі мною не балакає, бо зять уже мені в руки ті гроші віддає. Я звісно, за кожну копійку звітую, але доня моя невдоволена. Говорить, що не для того заміж виходила, аби її мама бюджет сімейний вела.

Що скажете? Як мені бути у цій ситуації? Може й справді я не права і батьки таки повинні про дітей дбати, тим паче часи нині не прості.

Зіна Т.

04,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page