Коли донька зятя майбутнього для знайомства у наш дім привезла, я одразу здивувалась тому, як він себе поводив. Однак. донька мене тихенько до іншої кімнати відвела і все пояснила: ” Мамо, Тарас кругла сирота, тож будь поблажливішою, він не все вміє і знає. З часом усього навчиться”. Однак, уже на третій день перебування у нас родича майбутнього, мій чоловік його за двері виставив і заборонив донці навіть ім’я його згадувати.
З Тарасом Маринка моя зустрічалась уже пів року. Всі вуха мені ним продзвеніла, який він у неї добрий і який він у неї хороший. Ми із чоловіком були за доньку дуже раді і коли вона пропозицію від нього отримала, то одразу запросили зятя майбутнього до нас на гостину.
Приїхали молоді і я аж замилувалась, яка ж то була пара гарна. Доня моя маленька і тоненька, мов та стеблиночка, а Тарас, високий і дужий красень. ну просто картинка, душа радіє.
Привітались, за стіл сіли і бачу, що той Тарас сидить, а доня моя довкола нього, що пташка коло пташеняти. І салатику покладе і картопельки насипе і хлібчика подасть. Мені було дуже дивно те бачити, адже чого чого, а от щоб уже до тарілки зі столу покласти сам чоловік не міг, то таке перед очима було вперше.
— Мамо, – відізвала мене донька у іншу кімнату, – Мій тарас кругла сирота, тож ти не дивуйся. Ним же ніколи ніхто не опікувався і уваги йому не приділяв. Йому так важко у цьому світі одному.
Ну посиділи, встали. А у нас у родині ніколи не було, що один хтось роботу робить. Я чоловіку допомагаю. ну і він може і їсти приготувати і посуд помити. Тож стали ми втрьох тарілки носити у кухню, а Тарас вийшов. Уже тоді чоловік на мене поглянув тим своїм особливим поглядом, який нічого хорошого не віщував.
Перший день молоді відпочивали, селом пройшлись із друзями зустрілись, а наступного дня донька рано прокинулась, пішла пельмені варити, а зять майбутній десь до часу дня спав.
— Він просто скучив за атмосферою домашньою, – доня каже, – от і розслабився.
Прокинувся і сів до столу. Донька йому миску пельменів поставила. а він сидить насуплений. Мені аж дивно стало, питаю, чого не їсть. А він каже так спокійно, що руками їсти не навчений. Бачте, встати і собі виделку узяти з сушарки він не міг, чекав, поки подадуть.
Після сніданку, чи то пак обіду вже, чоловік мій дрова став різати. Дивлюсь, на вулицю і Тарас пішов, думала я що допоможе. Ага! Стояв поручмого чоловіка, дивився, а коли той запитав жартома, чи не хоче зять свату на поміч стати, відповів, що виріс із мамою, тата не було, тож не вміє він з дровами ради дати.
Так само не до снаги йому було і в грубці розпалити і до хати дров унести і у хлів зайти. Ходив двором руки до кишень і на кожне наше слово у нього одне: “Ой, я не вмію. мене не навчили, я ж ріс сам”.
На третій день, уже коли до другої години кавалер доньки ще не прокинувся, Микола мій уже дихав вогнем. Стали ми поки він спав торби їм збирати і донці в авто грузити. Уже коли усе крім картоплі було винесене, то й Тарас вийшов. Стоїть осторонь і дивиться. Чоловік просить, аби той допоміг картоплю з погреба винести, а Тарас, мов з кілочка:
— Не буду навіть братись, бо ніколи такого не робив, ще нароблю шкоди вам.
Ох, то ж була найостанніша крапля у чаші терпіння мого Миколи. Дивлюсь, а там забрало впало і штори закрились. Слів не підбирав, виставив зятя, а донці заборонив навіть ім’я його згадувати не те, щоб заміж за такого “красеня” йти.
Але у доні моєї перед очима рожевий туман, а позаду крила. з нами вона після того випадку розмовляє неохоче, бачте, ми її коханого Тарасика образили і надто до нього суворі були:
— Він один-однісінький у світі. замість того, аби приголубити, огорнути теплом, ви так жорстко до нього поставились.
Ох, не знаю тепер як і бути. Як мені донці очі відкрити на її “любов”? Ось, надумали разом квартиру орендувати, то мій чоловік одразу сказав, що оплачувати те житло не збирається. Так донька каже, що на заочне переведеться і на роботу вийде, але Тарас мусить навчання скінчити, бо ж якщо не вона, то ніхто ним більше і не буде опікуватись.
Ну от як бути? тягнути оте все на своїх плечах, годувати того Тараса, квартиру оплачувати, аби донька хоча б інститут скінчила?
Чи хай сама побігає, та побачить що то за чоловік у неї буде?
Як би на нашому місці вчинили?
13,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
