Галя була талановитою медсестрою, мала легку руку, лагідну вдачу, вміла вмить заспокоїти пацієнта і навіть розвеселити, якщо була, звісно, відповідна ситуація.
Ще навчаючись у медучилищі, вона мріяла продовжити навчання в медакадемії, але закохалася в хлопця, з яким познайомилася в лікарні, де проходила практику, вийшла за нього заміж, народила сина.
Богдан і Галя були щасливі, незважаючи на своїх родичів, які з самого початку були проти їхнього одруження.
Заможні Галині батьки хотіли, щоб донька стала лікаркою. Вона в них була єдина дитина. Самі вони одружилися пізно, коли обом було під тридцять. Таке серйозне подружжя треба було ще пошукати: все в них сплановано на роки і розкладене по полицях.
Коли Галя заявила, що виходить заміж, батьки переконували, що не треба спішити, а твердо стати на ноги, здобути професію, щоб гарно заробляти, не залежати від чоловікових грошей, мати власні заощадження, а вони їй в цьому допоможуть. Але донька стояла на своєму.
Тато й мама навіть між собою пересварилися, докоряючи, що з самого початку дитину неправильно скерували: хай би закінчувала середню школу в місті, а не вступала із неповної сільської в медучилище. Тоді б не було тої лікарні, де закохалася в хлопця із хворим серцем.
Не в захваті були від синової обраниці та майбутніх сватів і рідні Богдана, мовляв, дівчина – пещена одиначка, а її батьки, хоч і багаті, але зверхні й пихаті. А в них, крім сина, ще було двоє дітей: старша, такого віку, як Галя, і молодша дівчинка.
Це була цілком протилежна Галиним батькам родина, що ледве кінці з кінцями зводила. Вони були ще самі молоді, нічого під час господарювання не нажили, бо одружилися, коли обом не було й двадцяти, через рік-півтора в них народжувалися діти. І все було б добре, але син народився із вадою серця, тож дитину приходилося лікувати й лікувати, а тут ще 18-річну доньку сватають.
І в традиціях цієї родини це нормально, але й Богдан заявляє, що хоче одружитися. Та якось справилися і змирилися: може, й краще, що син одружиться в двадцять, та ще й невістка – медсестра, тож стежитиме за чоловіковим здоров’ям, а свати – люди заможні, не прийдеться там важко гарувати, бо всього мають вдосталь.
Та не так сталося, як гадалося: у людей багатих і робити треба багато. Що інші можуть відкладати до кращих часів, заощаджувати гроші, то в багатих треба все і зразу, щоб утримувати марку файних газдів: дах перекрити, вікна поміняти, огорожу поновити…
А Богданові це не під силу. Йому б у кабінеті сидіти, чи клерком у банку працювати, але ж освіти відповідної нема, тож приходиться на заводі звичайним робітником, а в тестя помічником працювати.
Не пройшло багато часу, а в зятя почалися проблеми з серцем. Лікарі рекомендували дороговартісну операцію. Про важку фізичну роботу не могло бути мови, а звідки гроші брати. Комусь треба було шукати вихід.
Малий Захарчик трохи підріс, то Галя вирішила поїхати на роботу в Польщу. Мама була незадоволена, відмовлялася доглядати внука, але донька все ж поїхала.
Залишившись із сином, Богдан відчував себе дуже незручно, що він бавить дитину, а тесть все щось робить коло хати. Недовго думаючи, чоловік перебрався до своїх батьків, що жили в сусідньому селі. мовляв, мама і сестра доглядатимуть за малим, а я ходитиму на обстеження.
Заробляючи в Польщі, Галя одночасно шукала клініку, де можна було прооперувати чоловіка. Коли йому погіршало, повернулася, щоб в Україні знайти благодійника, бо заробленого не вистачало.
У чоловікових батьків вільних грошей ніколи не бувало, її батьки, боячись інфляції, кожну копієчку в щось вкладали. Пощастило, що йшла передвиборна кампанія. Галя знала про випадки, коли бізнесмени, які балотувалися, допомагали коштами на лікування.
Підійшла до місцевого скоробагатька, але той годував лише обіцянками, тоді поїхала в інший район, звідки родом її мама, і повернулася з надією на лікування і коштами для операції в Інституті серця.
Життя чоловіка було врятовано. А Галя добре прижилася в чоловіковій родині. Свекри її полюбили і дивувалися: хоч вона у батьків одиначка, але зовсім не білоручка, будь-яка робота горить у її руках.
Однак підсобне господарство ще нікого не підняло на той рівень, щоб можна було щось придбати, тим більше будинок збудувати. А він їм дуже потрібен, бо хата свекрів для їхньої доньки. До своїх батьків, у яких матеріальне вже було на такій висоті, з якої звичайні невинні забаганки й радощі сприймалися як легковажність, повертатися не хотіли.
Обставини змушували молоду жінку знову вдаватися до закордонних заробітків. Захарко рідко обіймав маму, лише щодня бачив її з відео. Зате будувався їхній будинок, веселим і щасливим був тато, радів, що скоро житимуть у своїй хаті, бо сестра заміж зібралася, і на заручинах уже домовилися, що молодята житимуть тут.
Повним ходом сім’я готувалася до весілля. Допомагати приходила сестрина подружка, любила з Захарчиком погратися. Все ніби нормально, але дівчина почала закоханим поглядом на Богдана зиркати, щодня до них прибігати, доки злі язики не почали про них пліткувати.
Настав день весілля. Приїхала Галя. Її здивувало, що в їхній кімнаті на столику лежала чиясь заколка для волосся, але подумала, що то Богданова сестра забула.
Захарчик так заскучав, що не відпускав мамину руку. А Богдан танцював з дівчатами, частіше з однією. Котрійсь розвеселеній сусідці розв’язався язик натякнути Галі на стосунки її чоловіка з сестриною подружкою.
В душі жінки вже й так визрівали ревнощі, а тут ще й пазли склалися. Вона пішла вкласти синочка спати. Чоловік так і не з’явився до світанку. Коли нарешті прийшов, між ними відбулася непроста розмова. Вона дала волю ревнощам, він дуже образився через недовіру. Галя зібрала сина і поїхала з ним до своїх батьків. Там же Захарчик і пішов до школи.
Ця історія трапилася майже два десятиліття тому, але її продовження сягає теперішніх днів, коли герої порозуміються та знову будуть разом.
