Коли мама мого чоловіка поїхала на заробітки, я очікувала, що вона буде нам активно допомагати, адже ми не один рік фактично утримували її. Однак. перший місяць, другий, а свекруха мовчить. Тоді я вже не витримала і набрала її.
Звісно, я підтримала прагнення Світлани Анатоліївни. Хоч вона була жінкою в роках, однак мусила думати про майбутнє, тим паче, що пенсія у неї маленька, та й боргів вона мала вдосталь. Заробітки у її випадку- єдиний вихід.
Справа в тому, що моя свекруха все життя пропрацювала художнім керівником у одному із хорів дитячих. Якщо чесно, то та робота була не про гроші, а про її любов до мистецтва, бо ж зарплатня мала, але й вона йшла на поміч діткам, які не могли собі дозволити поїхати на гастролі.
Свекір заробляв дуже гарно, дружину він любив, і про фінанси у них розмов ніколи не було – треба Світлана Анатоліївна мала, бо свекор буде не спати ночами, але заробить потрібну жінці суму.
Ну але вже коли тато мого чоловіка занедужав, то от таке життя в якому не знаєш. як гроші рахувати і звідки вони беруться, далі вже не можна було жити.
На той час ми вже були одружені і мій чоловік вирішив ледь не половину зарплатні нести батькам. Коли я запитувала куди мама їх витрачає, він відмахувався, говорив, що треба на аптеку і їй на життя.
Ну де те розумно? Я все організувала правильно і виявилось, що свекрусі не потрібно так багато грошей, вона їх просто на пусті забаганки витрачала.
Я взяла усі приписи спеціаліста, знайшла в аптеках аналоги набагато дешевші. Я купувала продукти свекрусі сама їх несла. Спершу довелось пояснювати їй, що літри молока повинно стати на три дні і що сметана надто дорога, а замінники є дешевші.
Той же рис на плов свекруха брала дуже дороги, ну а нащо, якщо звичайний є у пачках. Рис він і за сімдесят і за 15 гривень рис.
Та й масло вона використовувала надто не економно. нашій сім’ї аки стає на три дні, а у неї за тиждень воно зникало. Я їй на шматки пачку поділила і просто приносила щодень, бо ж інакше були суцільні витрати нераціональні.
От так я чотири роки усі фінанси у своїх руках тримала. Як потрібно було що поза бюджетом виділеним для свекрухи, я звісно ж позичала їй. У нас був зошит де я записувала все. Світлана Анатоліївна все одно колись пішла б на роботу і все мені поверне, я знала це і вона так говорила.
Та от, свекра не стало і свекруха моя подалась у Чехію на заробітки. Я підтримала її рішення, більше того, саме я порадила їй їхати, адже вона мусила заробити гроші гарні. бо фінансове становище її було дуже скрутним.
Звісно, я очікувала того, що вона буде надсилати нам гроші. Ну а як, якщо скільки років ми її утримували? Та й мій чоловік її єдиний син і вона добре розуміла, що саме ми її опора на старість.
Минув місць, другий, свекруха телефонує, але про гроші ні слова не каже. Я ж розумію, що в неї зарплатня гарна, я сама ту роботу знайшла і всі умови праці мені відомі, тож чекаю .
Не витримала і таки набрала Світлану Анатоліївну, запитала, чого ж то вона про нас забула і якщо врапт не знає, то я їй підкажу, як можна гроші передати нам.
Та от відповідь свекрухи мене здивувала і обурила:
— А не буде грошей, Нелю. Вірніше, вони будуть, але у мене, бо я мушу дбати собі за старість. Все що ти на мене за ці роки витратила, я тобі поверну, але на тому все. Немає у вас совісті діти.
Я не знаю, чи сміятись мені чи плакати, бо після всього що ми з чоловіком для свекрухи зробили виявилось, що ми ще й совісті не маємо.
Скільки років ми її годували, я носила продукти раз на три дні, в аптеках скількох була, а тепер така дяка?
Направду кажуть, що робити добро не потрібно, бо отримаєш тільки прикрощі. х
Хіба ж не так?
Головна картинка ілюстративна.
