Коли мама моя злягла, я одразу забрала її до себе, вирішила, що доглядатиму її я. Ну а як інакше? Брат пропонував інший вихід, але я була проти. Якби ж знала, як зміниться моє життя уже через рік, радо б пристала на братову пропозицію тоді.
Чоловік спочатку терпів. Але було видно, що це йому все це на надто й приємно. Він почав пізніше приходити додому, затримувався на роботі. Потім я помітила, що він постійно спілкується з кимось у соціальних мережах. Пізніше дізналася, що то інша жінка. Починалося все зі звичайного спілкування, зі скарг на мене, на те, що я привезла до помешкання матір і тепер життя немає ніякого. Вона мого чоловіка підтримала, просто опинилася поруч, коли йому треба було виговоритись. І в результаті, одного дня він пішов до неї. Подав на розлучення.
Діти теж вирішили поки що пожити в гуртожитку. Їм стало вдома нестерпно, як сказав мені син. Добре хоч з роботою в обох усе гаразд і вони мені можуть допмагати, адже я з роботи пішла не бажаючи ні на мить залишати маму одну.
І ось я залишилася сама. Втратила сім’ю, чоловіка, діти виїхали із квартири. І що робити – незрозуміло. Як далі жити – теж невідомо. Адже просто хочеться пожити ще. А виходить, що рятуючи матір, я зруйнувала свою власну родину.
Як важко все це усвідомлювати.
І найцікавіше – у такій ситуації ти не знаєш, як буде правильно. Що і як слід зробити, щоб було правильно.
Не треба було забирати матір додому? А як би я потім жила з цим гріхом на душі? Але зараз гріха немає, і сім’ї немає, свого життя немає.
А мама? Мамі напевне найважче, адже вона усе це басить і розуміє, а ще й власна безпорадність.
Як жити далі – незрозуміло.
08,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
