Коли мама сказала, що має до мене серйозну розмову і запросила мене на каву до неї, я відчула одразу щось не добре, хоч не розуміла, з якого б то дива. Йшла до матері із важкою душею, накрутила собі у голові казна чого. Однак, навіть у найнеймовірніших своїх здогадках не могла я вигадати того, що чекало на мене у мами

Коли мама сказала, що має до мене серйозну розмову і запросила мене на каву до неї, я відчула одразу щось не добре, хоч не розуміла, з якого б то дива. Йшла до матері із важкою душею, накрутила собі у голові казна чого. Однак, навіть у найнеймовірніших своїх здогадках не могла я вигадати того, що чекало на мене у мами.

Своє дитинство я згадувати не люблю. Викреслила і забула, бо нічого доброго і світлого там не було. Зі сторони, так наша родина була ідеальною, мамі на роботі заздрили, але ніхто, навіть бабуся моя, правди не знали.

Мій тато мав високу посаду і був шанованим у найвищих колах. З людьми незмінно добрий і завжди уважний, вдома ж він перетворювався на геть іншу людину.

Якщо мої однокласники не хотіли йти до школи, то я бігла туди із радістю. Все, аби рідше з’являтись татові перед очі. Для нього ми із мамою були не такі в усьому і завжди. Він вважав своїм обов’язком нас виховувати.

Чому мама не пішла від нього? Напевне через статус і забезпечене життя. Тато для нас нічого не жалів, у мами навіть власна машина була, я навчалась у престижній школі.

Лиш коли мені виповнилось десять тато знайшов іншу і пішов у нову сім’ю. Зранку вийшов, як завжди на роботу, а ввечері не повернувся. Просто сказав матері, що на цьому все і вони розлучаються. Мама хлипала, я видихнула спокійно.

Відтоді ми удвох собі. Тато переписав на маму квартиру і авто, хоч за це я йому вдячна. Мама мене перевела у скромнішу школу, зажили ми економлячи, але у тиші і спокої.

Саме мама мені дала старт у житті. Я вивчилась завдяки їй і нині маю улюблену роботу, яка годує і маму і мене. Чому маму? Життя із татом не минуло без наслідків і нині вона не може працювати, тож я є її єдиним годувальником.

Я ж мешкаю окремо. Маю нареченого, вже заплановане весілля, я при надії. З мамою бачимось щоденно: я приношу їй продукти, виходжу із нею на прогулянку, адже їй поруч потрібна людина, яка б підтримувала її.

А це, запросила мене мама на каву. Радісна була і схвильована, такою я її не пам’ятаю зовсім. Та ще й сказала, що має для мене новину. Цим мене узагалі збентежила, бо ж які новини між людьми, що бачать одне одного щоденно?

А “новина” сиділа на кухні і з виглядом старого господаря сьорбала чай зі своєї чашки. Тато. Мій тато був у нашій квартирі. Постарів, трішки осунувся, але ж він.

— Доню, – говорить мама затинаючись, – Ми знову сім’я. Тато повернувся.

Ой, якби ж могла, то мама б підстрибувала від щастя, яке її наповнювало і лилось через край. То ледь підводиться, а тут пурхає навколо татка і все йому підносить.

Як я зрозуміла, тато мій був одружений рівно до тієї миті, аж доки не вийшов на пенсію і його не попросили з посади. Дружина ще трішки поруч нього побула, а потім зібравши речі поринула у краще життя. Татко ж жити один не вмів і раптом згадав, що кохає свою першу дружину – маму мою.

— Таки вдвох і старіти легше, ніж мені одній. – виправдовується мама пізніше, – Та й він змінився, бачила б, як вибачення просив за всі роки і за всі свої помилки. То інша людина, доню. Зовсім інша, ніж було у молоді роки.

Наречений говорить, що варто дати батькам шанс, та й мій тато своєю харизмою його підкорив. Моє категоричне несприйняття такого воз’єднання не розуміє ні наречений, ні мама.

А мені й уявляти не хочеться, що то буде за життя спільне. Поставила мамі умову: або я, або тато. Мама хлипає і говорить що я не даю їй бути щасливою, розповідає, що чекала на тата відтоді, як він від неї пішов.

Але я стою на своєму. Я маму люблю і повинна її захистити, хай навіть від її ж кохання. Ну скажіть, хіба я не права?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page