Коли мамині пакети з покупками вигрузили з багажника, Яна запропонувала розрахуватись. Що тут почалось! Жінка влаштувала сцену прямо під під’їздом: «Ти, – волала, – ще бензин не забудь порахувати, який ми проїздили! Як тобі не соромно, я тебе ростила!».
– Тиждень уже з мамою не розмовляємо! – зітхає тридцятирічна Яна. – Посварилися перед святами. Знову я погана дочка! Прикро, ти навіть не уявляєш, як! Жодна моя подруга так зі своєю мамою не носиться, як я зі своєю. Дзвоню по три рази на добу, вислуховую, розважаю, втішаю і вдень, і вночі. Дітьми не напружую, нічого не прошу. І я – погана …
– А що ж сталося? Через що непорозуміння?
– Так поїхали ми з мамою по магазинах. Точніше, ми поїхали з чоловіком, а мама дізналася напередодні, що ми збираємося, і напросилася з нами. Окей, без питань, нам не складно її взяти. Погуляли ми з нею, купили дечого по дрібниці, зайшли в гіпермаркет продуктовий, набрали візок – я на свою сім’ю, а мама собі. Час спливає вже, свекруха дзвонила, вона з дітьми залишалася, молодша щось вередувала в той день, через зубки, напевно … Встали ми в чергу на касу, а людей тьма!
– Ну ще б пак, свята. У кожного повні возики товарів!
– Ага. Стоїмо, чоловік, відчуваю, нервує, я теж, попереду ще старий якийсь все порпався … Ледве дочекалися, коли вже черга до нас дійде. Касир нам проводить покупки, чоловік став швидко упаковувати все по пакетам, я стою з картою, мама дістає гаманець … Кажу, мам, йди краще допомагай Сергію, командуй, що там куди складати, я зараз вже зі своєї карти все оплачу, там потім розберемося з тобою по грошах …
– Зрозуміло …
– Розплатилися, завантажили все в машину, підкинули маму до її будинку, вивантажили сумки. І мама, вже прощаючись, суне мені в руку сотку. Я кажу – це що? Вона мені – ну, за продукти ж! Я кажу, мам, ти нічого не плутаєш? За твої продукти я точно більше семисот заплатила. Сир, форель, фрукти, червона ікра! Я, звичайно, можу зараз в помилятися, але у мене є чек – вдома, кажу, все точно порахую і скажу тобі суму …
Ой, що тут почалося! Ти не уявляєш!
– Мама влаштувала сцену?
– Ага. Прямо на вулиці, біля свого під’їзду. Ти, – волала, – ще бензин не забудь порахувати, який ми проїздили! Як тобі не соромно, я тебе ростила!
Так було неприємно і чомусь до сліз образливо. Сергій мене в машину посадив, і ми поїхали … Каже, і що тобі спало на думку влаштовувати розборки? Взяла б цю сотню, кивнула б головою, і розлучилися б мирно. Так якби я знала, що мама на мене розраховує, звичайно, так би і зробила!
– З іншого боку … Як я можу зробити вигляд, що все в порядку, коли мама вже на голову вилізла? Адже вона прекрасно знає, що я зараз в декреті, у нас двоє дітей. Працює один Сергійко, нас четверо! Так, у мене зараз кожна копійка на рахунку … Я, між іншим, продуктів узяла скромних, всі по акції, аби вистачило не лишень на свято, а й поїсти найближчі дні. Це ж не вперше от така ситуація. Минулого місяця мама так само делікатесів за мій рахунок наїлась. Макарони не купує, їй щось екзотичне подавай.
Яна скрушно зітхнула і замовкла, а я замислилась. І що це? Нахабство збоку матері, чи скупість дочки, чоловік якої не проти витрачати подібні суми на тещу?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
