Молоді ще не знають, що кохання проходить, як би ти його міцно не тримав в руках. Все проходить і воно проходить. А потім настає вже зовсім інше почуття до людини, з якою стільки років живеш: і вдячність, і ніжність, і радість, і щастя, і тривога. Так багато намішується, що вже не знаєш, як без цієї людини жити будеш, а, коли вона відходить, то й сама вже не бачиш сенсу в житті.
Мої діти, я так називаю невістку і сина, одружилися вже дуже молоденькими. У них зараз синові п’ятнадцять, а їм лиш по тридцять три роки, ще дуже молоді. Дехто в такі роки лиш починає про родину думати, а у них вже й у самих можуть онуки бути, якщо Вадимчик у мого сина піде.
Я до Любки дуже добре ставилася і ставлюся, бо завжди хотіла мати донечку ще, але не вийшло. І жили вони наче добре з Павлусем, не було між ними якихось суперечок, бо я б точно знала, адже ж сваха б від мене таке не приховала.
Та й я сама маю очі і бачу, як син ставиться до неї, як дивиться, як усміхається і які слова їй каже.
А то все тихо-мирно, а тут на тобі новина – сусідка каже, що бачили в місті мого сина з якоюсь молодицею попід руку і, що там в інтернеті, невістка виставила напис, що вона не в стосунках.
Ну, що то за мода така – все на люди виставляти, а рідній матері нічого не сказати?
Після слів сусідки мене аж щось прихопило, що мусили швидку викликати.
Павло приїхав і був біля мене і Люба теж його змінювала і все, що треба біля мене робили та купували, але й словом не обмовилися, що між ними вже кінець.
А я теж мовчу, бо що буду казати, як я ні того напису не бачила, ні Павла з іншою не застала. А чутки чужі носити – то лиш собі на гірше.
Виписали мене додому, а мені все вони на голові, бо ж чого між ними вже кінець, як лиш їх вчора благословляла? Чи Люба думає, що знайде кращого чоловіка. а Павло думає про кращу жінку? Та всі ми однакові, а почуття так само пройдуть.
От ми з чоловіком жили і хоч знаю я, що любив він іншу жінку, але й знаю, те, що він мені не зрадив ні разу. Так, можна захопитися, коли під боком завжди твоя дружина і тобі догоджає, то можеш собі уявити якусь іншу жінку. То буває. Але нехай вона буде лише у голові, але на ділі, як поклявся перед Богом і людьми, то тримайся однієї жінки, бо ти її полюбив, а вона тебе. Ти їй себе довірив, а вона тобі себе. І отак має бути до кінця днів, а не шукати, як мухи меду.
А потім я подумала, що, коли вони так переді мною таяться, то, може, ще є шанс, що отак побрикаються і потім знову зійдуться? Раз їм самим совісно, що вони розходяться, значить почуття ще є. Того я мовчатиму, бо всяке є в житті – там зопалу щось сказали, там зробили і вже бачити один одного не хочуть. Але час це все згладжує і переінакшує. Кажуть, щоб бути щасливим, то треба мати гарне здоров’я і погану пам’ять. І я такої самої думки – не треба пам’ятати поганого і тоді життя здається набагато кращим і приємнішим, просто таких людей, які приносять тобі неприємне, треба так само забувати з їхніми вчинками і більше в своє життя не пускати ніколи.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
