Це було щастя, що він поруч зі мною і я старалася проявляти свою любов до нього так, як він того заслуговував, на мою думку. Я піклувалася, щоб всі його потреби були задоволені, щоб він мав в домі затишок і відпочинок.
Мені здавалося, що й я біля нього чудово виглядаю, що я сяю любов’ю і це дає мені якогось шарму. Але подруги казали, що це хіба в моїй уяві, бо я виглядаю точно так само, як вони. А так як вони я виглядати не хотіла, бо яке сяйво у сорокарічних дам з сидячою роботою і відповідною фігурою?
Тому я й на фітнес ходила, в форму себе приводила, старалася як могла.
Я відвідувала косметолога, перукаря, робила новомодні процедури. Я старалася зберегти красу і увагу чоловіка.
Не можу сказати, що я дітей при цьому обділяла увагою, скоріш, я вчила їх бути самостійними. Вони вже були підлітками і я не думала, що над ними треба сюсюкати.
Проте. Так, мені інколи здавалося, що я не маю на них любові, не маю часу їх обійняти і вислухати, поцілувати на ніч, бо я зайнята – прасую для Ігоря, варю для Ігоря, печу для Ігоря. Я витрачала всю себе на ці домашні клопоти, щоб навіть не почути від нього захопленого «дякую», було скупе «дуже смачно», а я ж хотіла, аби він наминав і прицмокував, як мені вдалася страва. Як колись.
Хтось може подумати, що я не насичувала його душу. Ігор не читав книжок і не дивився інтелектуальних фільмів, а всі його теми для розмови, які він підтримував розбуди його серед ночі, то автомобілі і запчастини до них.
Тому я й наповнювала його матеріально, як могла, вміла і як дозволяв наш сімейний бюджет.
Тому я й задумала його вразити тушкованим кроликом на сметані. Як уявила його задоволена лице, то вже не мала сумнівів – їду до мами, а вона мені кролика роздобуде.
Взяла й дітей, щоб залишилися в бабусі на вихідні, а у нас з батьком буде вечір смаку і любові.
Я приїхала в п’ятницю після обіду і так мені щось муляло в душі, аж ноги пританцьовували, не мали спокою і я вирішила поїхати додому.
Набрала сумку з усім необхідним і сусід мене підвіз до міста, бо також вертався додому, привізши дітей до матері. Я вважала, що це дуже добрий знак, бо так пощастити не пертися з важкими сумками по автобусах, то щось.
Доїхали швидко і я вирішила зробити сюрприз, тому тихенько відкрила двері.
А там вже сюрприз чекав мене.
– Та шкода мені її, Галинко, шкода. Що вона без мене робитиме? А ти у мене красуня, ти ж не така, як вона, ти незалежна жінка, яка все сама в житті робить. А вона просто… кухарка!
– Але я теж хочу вийти заміж, – обурилася якась Галина, – Хочу дітей, родину!
– Ти хочеш перетворитися з королеви не неї?, – засміявся чоловік і до нього додався сміх жінки.
Я зайшла в спальню не криючись. Все чітко побачила – ідеальний порядок, який я тримала було порушено розкиданими речами, чашки кави на полірованій поверхні залишили сліди, крихти від солодкого по ворсистому ковбику, який я так любила, як їх звідти тепер вийняти? Штори застелені як-небудь, один кінець задерся і так вони помнуться.
Я побачила вгодованого чоловіка, який мав трохи переляку в очах, але тільки трохи. Поруч жінка, яка всіма силами молодилася, як і я.
– Чого застигли?, – кажу я їм, – Вимітайтеся.
Обернулася і спокійно пішла на кухню викладати продукти. В спальні посилено шушукалися і вже відчувалися гнівні ноти. Першою вийшла з квартири жінка, а чоловік залишився.
– Сонечко, вона сама напросилася, чесне слово, я не хотів. Ну, з ким не буває? Навіщо це все починати? Га? Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся!
– Ні, не знаю, – відповіла я і нарешті відірвалася від своєї роботи, щоб глянути на чоловіка.
Він був просто чоловіком, сорока трирічним чоловіком, який не відвідував спортзал і любив смачно поїсти. В ньому вже не було нічого, від чого б тьохнуло моє серце, хіба що очі.
Але ці очі мені відверто казали, що я давно не маю цінності, не маю трепету і радості від його власника. Дуже давно.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
