Коли моя донька повідомила, що збирається з’їхатись зі своїм кавалером я запитала, а коли ж весілля. Аня посміялась і сказала, що вони житимуть у якомусь там “громадянському” шлюбі і що нині потрібно перед весіллям кілька років просто так пожити аби пізнати одне одного. Звісно, я проти була усього цього. Не для того матері своїх доньок ростять, але хто ж мене слухав.
Жили вони у невеликому місті, потім поїхали вчитися, потім робота, так і жили собі. Незабаром Аня дізналася, що при надії. Я перша новину дізналась. Ми тоді обоє дуже щасливі були, стали обговорювати весілля, кого покличемо і скільки мені потрібно коштів підготувати. Тільки от її чоловік не був радий такій новині, тому що вважав, що поки не готовий до появи дитини в їхньому домі. Коли ж донька заявила, що таки стане матір’ю, а він татом – просто зібрав речі і пішов. Сказав, що він їй ніхто. як і вона йому, власне.
Ані нічого не залишалося, як прийняти цю інформацію та повернутися до мене із міста. Кавалер доньки більше у її житті не мав бажання з’являтись. а от його мама дуже навіть активно втручалась у все. Вона ледь не щоденно дзвонила і говорила, що її син просто не може стати татусем і що донька мо не повинна вказувати його татком при появі дитини. Аня моя була непохитна – татом вкаже того, хто і був батьком дитини.
У відведений термін Аня подарувала світу чудову дівчинку. Після появи Мілани мам колишнього кавалера доньки нам проходу не давала. Все доводила, що її син тут аж ніяк участі не приймав і все тут. Зрештою, донька моя звернулась у спеціальну лабораторію де дали висновок – колишній кавалер доньки – тато Мілани.
Як тільки та жінка побачила папірець, почала дзвонити і просити, аби ми її до дитини пускали. Аня моя не мала наміру позбавляти дитини родини, тож дозволила. Перший час Руслана Олегівна була сама милість. Дуже багато усього привозила і приносила. Нікуди не втручалась, а лиш щебетала біля малої. Трохи пізніше вона почала говорити, що вона чекає уже того, коли моя донька відпустить Мілану до неї на кілька днів. Але Аня відмовила, тому що дитина дуже маленька на той час була, всього дев’ять місяців. ну яка мама на таке піде?
Руслана Олегівна відреагувала дуже неадекватно. Вона заявила, що буде наполягати на тому, що вона кращий опікун для нашої маленької Міласі і що саме в неї дівчинка жити повинна, адже вона забезпечена жінка на відміну від нас.
Нашим спасінням стало те, що колишній кавалер Ані вдруге одружився таки і там у них трійня одразу з’явилась. Свекрусі просто часу не було щось там комусь доводити і розбиратись. Вона поринула у ту сім’ю а нас у спокої нарешті залишили всі.
Мілася наша вже школярка. Аня моя трішки ще біля мене пожила і подалась за кордон на заробітки. ьам і року не пробула, як вийшла заміж за чеха і вже при надії. Так начебто все налагодилося.
Живе Аня з новим чоловіком в іншій країні, дочку до себе забирати поки що не хоче. Може, але говорить, що дівчинці попри все в Україні краще буде, адже там і мова нова і родина і менталітет і школа. Мовляв, нащо дитині скільки всього нового і одразу?
І все я розумію, але ж не просто так малу забрати прошу – в мене добряче здоров’я похитнулось. Я вже тричі у стаціонарі була і ввесь цей час мала у сусідів була, але для Ані то не є аргументом.
І та сторона про Міласю мою забула. Свекруха знає про другий шлюб моєї доньки але ніяк не реагує, їй просто все одно.
От і вийшло, що спочатку не знали, як поділити, а тепер нікому не потрібна.
А мені що робити. Сама ледь по світові білому ходжу, при кожній зміні погоди мушу швидку викликати, бо не виживу інакше.
Як бути, підкажіть?
10,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
