Коли моя мама занедужала то я забрала її до себе в місто доглядати. Маю я й сестру, але вона сама ледь по світу білому ходить, тому я навіть не сподівалась на допомогу від неї. Коли ж мами не стало я зачекавши певний термін вирішила хату продати. Коли ж під’їхала до маминої оселі, мало дар мови не втратила.
Моя сестра із дитинства не відрізнялась міцним здоров’ям. Мама і тато об’їздили із нею увесь тодішній союз,але нічого не допомагало. Довгого віку їй не обіцяли, але вона не тільки до шестидесяти дожила, а й змогла підняти на ноги трьох діток, тож життя її вдалось. Останніми роками їй узагалі недобре було, тож коли мама занедужала я забрала її до себе у місто доглядати.
Три роки мамочка моя побула біля мене, а потім полинула у світ кращий. За цей час сестра лиш кілька разів приїздила маму навідати, ну і останній тиждень у мене прожила, адже ми розуміли, що кінець зовсім скоро.
Минуло пів року і я вирішила що час мамин дім продати. Нічого звідти мені не було потрібно, а шкода стало, що можуть винести щось. Зібрала я всі необхідні документи і поїхала в село ще дещо потрібно було зробити.
Мами не стало в кінці минулого літа. Як провели в путь останню, так я й не навідувалась до того дому. А це приїхала, а там порядочок, дерева усі обрізані, паркан що похилився і той стоїть. Виявилось, що до дому того мій племінник старший навідується часто.
Максиму 25 він одружений, мають вони уже й донечку маленьку. Поки що біля сестри моєї проживають, але мріють про власний дім. У нас в селі будинки досить таки дорогі, а сестра моя не надто здорова і для того, аби підтримувати її у нормальному стані у місяць потрібні кошти і суттєві на аптеку. Тож поки не випадає племіннику окремого житла.
Поглянула я на те все і якось так просто усвідомила, що робити. Прийшла до сестри і віддала ключі від хати маминої Максиму:
— одного прошу у тебе – дозволь приїздити хоч раз на рік і грушу оту стару коло калітки залиш. Ніде й світі такої смачної не знайдеш, ще тато наш прищепив.
Коли ж додому приїхала і дітям розповіла, що зробила, вони прямо повстали.
— Як це – ключі віддала? Мамо, а хоч скількись ти із нього узяла. то ж кожному із нас могло по дві тисячі доларів дістатись, а ти не порадившись нашим розпорядилась? – аж ногами тупцює донька, – У нас кредити, то ж така поміч у нинішній час, а ти подарувала?
Син теж проти такого мого вчинку. У нього теж є кредит на авто і він думав, що зможе його закрити, а я так вчинила необачно.
Мені потрібно буде дім на племінника переоформити, а вже й не рада тому що зробила. У сім’ї просто буря якась. Діти по три рази на день телефонують, аби дізнатись, чи я не передумала.
Я бачку важке становище у родині сестри, бачу, що максиму з сім’єю не просто тулитись у кімнатці одній, розумію, що все, що він заробляє іде на сестру мою. У мене діти і ситі і одягнені і кожен має квартиру.
Хіба ж я не вірно вчинила? Вони кажуть, що я їх обжілила. Але коли? То моє рішення, невже варто було очі заплющити і відвернутись тоді, коли міг допомогти?
А ви б так зробили?
Зінаїда К.
12,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
