— З Іриною Степанівною у нас, м’яко кажучи, стосунки натягнуті. Якось з першого дня у нас не складалось, — розповідає Інна. Вона завжди вишукувала в мені якійсь недоліки, спочатку робила зауваження мені, а потім бігла все розповідати чоловікові, сподівалася, що син покине мене і повернеться до дівчини, яку для сина підібрала вона.
Перший час, місяців п’ять, ми жили разом. Це було нестерпним випробовуванням, свекруха буквально намагалася мене зжити зі світу. Я приходила після роботи, ставала готувати вечерю, потім – прибирала, Ірина Степанівна на пенсії, тому весь час сиділа вдома, але займатися побутом вона не поспішала, для цього була я.
Та це мене мало хвилювало, я робила всі домашні справи, але вона під час готування і прибирання ходила за мною по п’ятах і кожен раз говорила, що все роблю не так: то надто великими шматками нарізаю салат, то надто дрібно, то не на тій тертці тру, і взагалі, це “вариво” ніхто не їстиме. З прибиранням теж саме: то під диваном не щодня мию, то посуд не три рази полощу. Словом – все не так!
Коли ми нарешті переїхали, вона попросила у сина запасний ключ, і коли я приходила додому, частенько заставала “маму” за обходом нашої квартири. Тут знову їй все не подобалося і вона через кожне речення нарікала, як же її синочку не пощастило. Коли з’явився наш син, вона почала приходити з першими півнями і вичитувати мене, що я не годую дитину за розкладом, що я не так прасую пелюшки, намагалася нагодувати місячного сина манною кашею, бо у мене молоко як вода і від цього “він худий.”
Чоловік з нею говорив безліч разів: і коли ми жили у неї, і коли вже переїхали. Бесіди ніяких змін не дали. Свекруха мене перевіряла довгих чотири роки. Як тільки я чула, що хтось заходить у двері у мене починало смикатися око і я не жартую.
Але в один прекрасний момент, вона перестала мені робити зауваження, повчати, намагатися нагодувати внука борщем з салом в чотири місяці, тільки ходить і нахвалює мене. Днями сказала: “Якщо Вітя тебе образить, відразу скажи, я його на місце поставлю”.
Я, якщо чесно, такої зміни побоююся. Майже чотири роки людина вишукувала в мені недоліки, щоб мій чоловік відвернувся від мене і звернув увагу на ідеальну, на її думку, кандидатуру, а тепер я улюблена доня – це вона так мене почала називати. Я не розумію, в чому криється підступ, в цей різкий порив любові і ніжності я не вірю.
Як вам здається, чи можуть люди так різко змінюватися, чи героїня права і за цією зміною поведінки ховається інша мета? Може жінкам варто сісти і нарешті з’ясувати стосунки між собою, щоб не шукати каверзи в вчинках один одного?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум
