Коли ми почали із чоловіком шукати варіанти і спілкуватись з ріелторами, мама зрозуміла. що у нас таки є гроші. Вона прийшла до нас у кімнату і почала казати, що нині не той час аби квартири купувати тим паче. коли така ситуація складна у сестри моєї у Канаді.
Ліза з дітьми виїхала до Канади ще коли тільки офіційно це дзволили. Вона усе життя марила як не Америкою то Канадою, а тут такий шанс.
Чоловік сестри моєї був проти категорично і казав, що у разі її від’їзду будуть розлучатись, однак Ліза зробила так як їй хотілось. Таки вона узяла дітей і рвонула за океан у пошуках казкового життя.
Спершу вона нам телефонувала і все питала, як ми узагалі можемо жити у таких умовах. Казала, що якби знала, як там добре, повзком би у шпарину просочилась, усе аби потрапити туди де була нині. Вона там пішла на курси мови, знайшла якусь роботу і з захопленням стала освоюватись у новій країні.
Ми ж із чоловіком ставились скептично до того усього. не уявлялось нам життя десь далеко. тож саме тут ми планували жити і дітей ростити. Гроші, які нам на весілля здарували ми не витрачали, їздили на заробітки кілька років підряд, усе, аби придбати власне житло.
Коли чоловік виїхати уже не міг, то ми перебрались в село до мами моєї. Там завели величезну господарку. Чоловік глядів, а я їздила ці два роки по заробітках.
Нарешті ми таки зібрали необхідну суму. Вирішили одразу купувати квартиру, хай і не надто велику, однокімнатну, але свою власну. Мріяли, що згодом зможемо взяти більшу.
А сестра моя тим часом витратила усі гроші, які отримала в Канаді і якось врапт її запал спав. Уже і те їй не те, і оте не так. Виявилось що у райдужній країні її мрій ніхто на неї не очікує. не підтримує і не допомагає, а вона ж одна з двома дітьми.
Дійшло до того, що мама тричі позичала гроші. аби їй передати на оплату житла. Сестра плакалась професійно. мама аж схудла, так за доньку переймалась. Але додому Ліза їхати не хотіла категорично, адже думала про майбутнє своїх дітей.
Уже мама тими позичками так обвішалась, що й дихнути не могла, а Лізі що? Вона як хлипала, так і досі скиглить в трубку сивою маму робить.
А тепер уявіть моє здивування, коли мама моя прийшла до нас і стала казати, що ми не повинні й думати про власне житло у такі складні часи.
— Ви зараз гроші вкладете, а назавтра – руїни. Про що ви думаєте, як так можна? Чи вам даху над голову немає, а чи я вас жену із дому куди. Та живіть собі спокійно тут. Та й ситуація у нас у сім’ї складна. Як ти Олю гроші вкладеш у бетонні стіни, коли твоя сестра може з дітьми на чужині залишитись на вулиці? У вас діток немає. то візміть під опіку племінників своїх. Ти ж маючи такі тисячі і гривні сестрі не виділила. Ну хіба я такою тебе ростила, Олю. Це ти так до нас із сестрою ставишся.
Я такого повороту не очікувала, якщо чесно. Мама стоїть, сльози їй по щокам стікають. Ну що я мала казати? Сміятись в обличчя, чи як?
Тоді я помилку зробила, взяла і сказала, що подумаю і обов’язково ми щось вирішимо.
От тепер немає мені спокою і сну. Мама ходить і душу вивертає, все чекає, коли то я і скільки сестрі своїй зможу передати. “Мілко” не плавають, там одразу кілька тисяч треба. Ну а що, у нас же гроші є?
Знаєте, я б уже й скинула кілька сотень,аби лиш мама спокійно заснула, але ж чоловік проти категорично. Тещу він любить, але не хоче утримувати мою сестру і край.
Тепер я між двох вогнів і не знаю. як бути і що робити. Мама дивиться з надією. а чоловік стоїть на своєму.
Що ж мені робити?
17,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
