Ми з моєю дружиною Олею одружилися понад рік тому. У спадок від її бабусі їй залишилася двокімнатна квартира, затишна, але з досить давніми меблями й технікою.
Холодильнику там узагалі років, мабуть, із двадцять, якщо не більше. Він давно відслужив своє: шумить, дрижить, морозить іноді навіть забагато, а подекуди починає підтікати. Оля ще від літа казала:
— Сергію, ну коли ми нарешті купимо новий холодильник?
— Та скоро, — відповідав я тоді. — Збираймо гроші, і як прийде зима, оновимося.
Чесно кажучи, я сам замітив, що техніка вся вже на межі: і пральна машина ледь працює, і плита старенька, але найперше й справді треба було холодильник замінити.
Тож ми домовилися щомісяця відкладати трохи зі спільного бюджету, щоб до кінця року купити щось якісне й не влазити в кредит. Я як голова сім’ї сам це запропонував: мовляв, по півтори тисячі гривень на місяць — і до зими матимемо гарну суму.
Паралельно з цим у нас усе більш-менш складалося добре. Я працюю у невеликій IT-компанії, Оля — вчителька молодших класів у школі.
Особливих непорозумінь не було, якби не мама. Моя мама, Тамара Вікторівна, — дуже цікава і особлива людина. В нашій родині всіма керує мама і керує мудро, скажу вам. Вона розумна і завжди знає, як краще.
Коли ми з Олею тільки побралися, мама любила приходити до нашої квартири підказувала моїй дружині багато чого, бо ж та була молода і геть не розумілась, як правильно вести господарство.
Ну а Олю це чомусь дратувало, хоча спочатку вона мовчки на все реагувала. Але одного разу воан такого наговорила, що мені досі соромно перед ненькою. Жінки зчепилися через якусь дрібницю.
Мама вийшла з квартири ледь не з грюканням дверима, а Оля потім два дні була не в гуморі. Після того дружина сказала:
— Сергію, не хочу непорозумінь із твоєю мамою, правда. Але, будь ласка, нехай вона менше ходить до нас із «контролем». Якщо хоче — телефонуй їй сам, їдь до неї в гості. Я з’являтись у неї вдома теж не дуже хочу — бо вона мене, здається, недолюблює.
Я не розумів дружину намагнався переконати у тому. що мама ж має рацію, що не кажи. Однак, її реакція була настільки бурхливою, що я твердо вирішив: поки що краще їм не перетинатися занадто часто, може, з часом налагодиться все.
Тільки от вийшло інакше. Місяців за три мама запросила нас до себе на день народження і попросила допомогти з приготуванням страв. Оля не дуже хотіла їхати, але я вмовив:
— Дивись, це ж день народження. Можна ж помиритися заодно, забути образи.
Перші хвилини все було більш-менш нормально, але коли дійшло до миття посуду, зчинився справжній гармидер. Я не був свідком початку, бо стояв на балконі з телефоном.
А потім заходжу — бачу, що Оля гарячково перемиває тарілки, ложки й виделки, а мама стоїть із кам’яним обличчям. При цьому якісь застарілі залишки їжі, жир на посуді, Оля зітхала:
— Ну, з ким не буває, давайте я допоможу.
Мамі, мабуть, здалося, що Оля робить це з осудом, мовляв, у «ідеальному домі» такий безлад. Та й тон у них обох був уже напружений. Урешті мама грюкнула дверцятами шафи й пішла в іншу кімнату. Оля ж, недовго думаючи, сказала мені:
— Сергію, вибач, але я поїду додому.
Того вечора свято закінчилося для мене незручними поясненнями перед мамою, а потім і перед Олею вдома. Після того моменту Оля вирішила до моєї мами більше не їздити, а мама, своєю чергою, розгнівалася на «недобру» невістку.
Я намагався примирити їх, та безуспішно. І все б то нічого, але мама вичитала десь або придумала собі умову, за якою вона «пробачить Олю». Мене ця умова поставила в тупик.
Річ у тім, що мама раптом сказала:
— Хай Оля подарує мені посудомийну машину! От тоді я повірю, що вона не погордувала моїм домом і дійсно хотіла допомогти перемиваючи посуд після мене.
Спочатку я не сприйняв це всерйоз. Подумав, жартує. Але за кілька тижнів мама знову нагадала:
— Сергійку, ти як там? Не забув, що в мене тут зі здоров’ям не дуже? Я не можу стільки стояти над раковиною. Оля ж хотіла мити посуд? Ну, так нехай дарує мені посудомийну машину!
Я розумів: ціна такої техніки — мінімум кілька тисяч гривень, а то й більше, якщо брати нормальну. І найгірше, що ми якраз заощаджували кошти на новий холодильник!
Але мама жалілась що їй складно, вона на пенсії, руки терпнуть. Почала нагадувати, як багато зробила для мене в дитинстві, які дорогі секції оплачувала.
Я не міг спати спокійно адже відчуття провини не давало. І я вирішив їй допомогти, як дбайливий син. Я навіть не обговорив усе це з Олею. Просто взяв ті гроші, що ми назбирали, і пішов в магазин побутової техніки.
Обрав мамі найкращу посудомийну машину ще й кредит довелось узяти невеликий, замовив доставку. Ще їй готівкою дав гроші, мовляв, на підключення та дрібні витрати.
Коли я повернувся додому, виявилося, що Оля дізналася швидше, ніж я думав, бо їй зателефонувала моя тітка (мамина сестра) і розповіла, як «хлопець молодець, догодив Тамарі Вікторівні». Оля зустріла мене з кам’яним виразом обличчя:
— Сергію, ти купив посудомийку мамі? А чи не на наші гроші, відкладені на холодильник?
Я лиш кивнув, не хотів виправдовуватись, але пояснив, що моя мама заслужила і тут говорити немає навіть про що.
— А як же наша домовленість? Ми разом щомісяця відмовляли собі в чомусь, відкладали. Ти міг хоча б зі мною порадитися!
Я стояв і не міг зрозуміти, чого вона така не задоволена. ну зібрали на один холодильник, складем і на інший. Зрештою життя довге, ми молоді , а мамочка заслужила на найкраще.
— Тепер ми без холодильника. Наш старий може в будь-який момент зламатися. Тобі це байдуже?
— Олю, ну я ж зароблятиму, будемо відкладати знову. За пару місяців назбираємо. Ти чого така невдоволена, я не розумію?
Вона зітхнула:
— Пару місяців? А якщо холодильник завтра накриється? Що тоді? І не тільки ж у холодильнику річ. Хіба нормально, що твоя мама висунула таку умову — «подаруйте посудомийку, інакше я не пробачу»?
За тиждень я ще раз спробував порозумітися з Олею. Вона була холодна, говорила тихо й спокійно:
— Сергію, я не проти того, щоб допомагати твоїй мамі. Вона тебе виростила, і це чудово, що ти вдячний. Але хай це відбувається за згодою обох. Або ж хоча б за твої власні гроші, а не наші спільні заощадження.
— Тобто “на мої власні”? Ми сім’я і моя мама така ж її частина. Не смій про неї говорити так.
Мама ж після покупки радісно повідомила, що посудомийка «просто знахідка», що тепер вона зовсім не втомлюється. Вона мені вдячна. Про Олю говорить крізь зуби — мовляв, «та твою дружину все одно ніхто не змінить». І я все більше починаю схилятись до думки, що мама таки права.
А це – теща зателефонувала і знаєте що? Замовила на свій ювілей нам аерогриль за п’ять тисяч гривень. Уявіть яка людина, просити таку дорогу річ у дочки знаючи що то половина її зарплатні.
А дружина? Вона має намір придбати той аерогриль. Я просто не знаю, як це розуміти. Мама також невдоволена, каже що це вже верх наглості.
От я й задумався, а може мама таки права і час мені серйозно задуматись над тим, кого то я взяв за дружину?
Головна картинка ілюстративна.