Коли ми з Павлом вирішили одружитись і разом придбати квартиру я несподівано натрапила на стіну нерозуміння від своєї ж дитини. Коли на шляху до мого омріяного щастя я звернулась до неї із дріб’язковим прохання, вона не тільки відмовила, а розуміючи наслідки, зробила усе від неї залежне, аби я не змогла зробити задуманого.

Я вдова яка сама виховувала і ростила доньку. Про себе і не думала, адже всі сили поклала на те, аби дитина моя мала все не гірше, ніж у інших діток. Освіту я доні дала і гарне виховання, хіба ж знала, що на мене от така “дяка” чекає?

Ми з Павлом пів року як зустрічатись почали. Разом працювали на складі гіпермаркету – він мій підлеглий. Якось слово за слово, розговорились. Він дуже гарно залицявся, розповів про свою долю нелегку, про те, що як сам по світу микається і ніяк не може знайти хорошу, добру і вірну жінку собі до пари.

Відгукнулись у моєму серці його слова. Припав він мені до душі, полюбила я його, хоч думала, що вже не здатна на такі почуття. Донька моя у Польщі нині навчається, то ми якось одразу у моїй квартирі жити почали.

І знаєте, тільки в сорок три я відчула, що то таке – щастя жіноче. Павло і на руках мене носить і каву у ліжко і квіти дарує. Каже, що я його доля і він не шкодує, що чекав мене так довго, бо я на світі одна така.

Та й я щаслива із ним. Я й забула, як то, коли про тебе дбають, коли тобою дорожать, коли ти комусь так потрібна. А коли Павло пропозицію мені зробив, то я одразу ж погодилась, адже такого чоловіка втрачати – гріх.

Подумали і вирішили, що варто нам у інший район перебратись, ближче до роботи. Та й квартира ця мені від чоловіка дісталась, а Павло не хоче розпочинати нове життя на згарищі старого. Ми вирішили нашу сім’ю з чистого аркуша розпочати. Навіть меблі звідси не візьму – усе нове буде. Тільки наше, тільки спільне.

Я зателефонувала до доньки і попросила її приїхати, аби ми могли з документами розібратись. Вона власницею половини квартири є, то я просила її під’їхати і підпис поставити найближчим часом, бо ми вже й собі житло підібрали. Терміни якби вже підтискають.

Але несподівано донька моя відмовилась приїздити. Не тому, що у нас в країні така ситуація, ні. Бачте, вона узагалі проти такої ідеї. Говорить, що не буде того і заміжжя моє також необдуманий крок.

Почувши її слова я землю під ногами втратила. Як так? Я нарешті жити почала, нарешті щасливою стала, а вона проти того?

Поїхала до неї, намагалась усе пояснити, але чути мене вона не хоче. Сказала, що зробить усе, аби викупити мою частку, але на продаж не згодна і крапка.

А мені як бути тепер? Як же моє життя, мій дім новий? Чому вона так зі мною? Заздрість?

27,02,2023

Головна картинка ілюстративна.