fbpx
Історії з життя
Коли нам принесли рахунок, вона взяла папірець в руки і почала щось підраховувати на своєму телефоні і записувати цифри в блокнот. Спочатку я не звернула на це уваги – ну, вивчає клієнт рахунок, дивиться, чи не приписали нам чогось зайвого. Нормальна практика і правильний підхід. Але, як виявилося, Марина займалася далеко не цим.

Запросив нас кум нещодавно в піцерію – погода чудова, на свіжому повітрі за столиками сидітимемо – одне задоволення. Тому ми, звичайно, погодилися. Та й раді були цій зустрічі, так як скучили за нормальними посиденьками з друзями.

Його дружину ми майже не знали, так як наш кум зовсім нещодавно одружився. Були на весіллі восени і після цього не бачилися. А до весілля особливо не знайомилися, так як у нас мала з’явилась і було не до цього.

А тут таке запрошення надійшло. В тему, як то кажуть.

— Ну, нарешті з Мариною познайомимося ближче. А то начебто Вова кум наш, а дружину толком не бачили. Ось зустрів би в місті – не впізнав би, – радів мій чоловік майбутній зустрічі.

І вона вдалася на славу. Все було прекрасно – сміялися, багато говорили і жартували. Марина мені дуже сподобалася – прекрасна дівчина. Розумна, добра і з почуттям гумору. Але ось один її вчинок збентежив злегка.

Коли нам принесли рахунок, вона взяла папірець в руки і почала щось підраховувати на своєму телефоні і записувати цифри в блокнот. Спочатку я не звернула на це уваги – ну, вивчає клієнт рахунок, дивиться, чи не приписали нам чогось зайвого. Нормальна практика і правильний підхід.

Але, як виявилося, Марина займалася далеко не цим. Вона чесно розписала на листочку, хто що їв-пив, і підсумувала суму з кожної пари.

Хліб – 8 шматків. Ціна і скільки з пари.

Ця перша стрічка в списку просто висадила. Для мене це немислимо. Дріб’язковість якась. Тому я вирішила присоромити Марину:

— А я хліба не їла – я на дієті. Їв лише чоловік. Значить з нас не половина, а третина.

Але мій жарт Марина зрозуміла буквально і швиденько виправила цифери, попередньо вибачившись. Ми з чоловіком переглянулися, але не сказали нічого.

І далі мовчки читали список, в якому навіть були розписані ціни на сік. Ми за нього платили більше, так як діти наші пили березовий, а він дорожче. Ну, гаразд.

Можливо, для когось подібна ситуація цілком нормальна. Хто з’їв більше – платить більше і тільки за своє. Зерно правди в цьому є, звичайно, – це раціонально і справедливо. Але для нас цей вчинок неприйнятний. Поясню, чому.

Справа в тому, що коли ми ходимо з друзями на посиденьки, то просто ділимо рахунок на дві або три рівні частини (в залежності, скільки пар присутні). Стіл спільний – гроші порівну. Для мене це єдино правильне рішення, коли всі їдять практично одне і теж. В даному випадку – піцу. Не варто розмінюватися на дрібниці і рахувати копійки.

Ну да гаразд. Заплатили і розійшлися, але на душі було якось негарно. Неначе помиї на мене вилили.

Йдучи, Марина запросила нас в гості на шашлик.

— Готуй гроші. Либонь, за з’їдене в гостях теж доведеться платити, – сказала я чоловікові.

— Ти, головне, їж і гарненько рахуй скільки шматочків до рота пклала.

Постараюся обмежитися хлібцем. Ах я ж на дієті! Але тоді просто водички поп’ю.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page