Коли нарешті все скінчилось і довгоочікуваний папірець був у руках, я ледь до квартири своєї дійшла. Не думала, що все буде так важко, навіть не очікувала. Але замість того, щоб видихнути, щойно переступила поріг свого дому, я там побачила свого, уже колишнього чоловіка, та не одного. Коли зрозуміла, що саме та пара робить, то не знала, плакати мені, чи сміятись.
Робила кожен крок насилу. Просто не могла рухатися далі, але й сенсу поспішати не було. Годину тому я стала вільною жінкою і таки розлучилась з чоловіком. Я й не думала, що буде, аж так важко .
Якщо для судді наша історія була типовою, то я ледь усе це пережила. Змогла таки і коли вийшла з залу, усвідомила. що віднині доведеться вчитись жити по-новому.
Мій чоловік завжди був сильним і владним. Його рішення були незаперечними. Та й подати на розлучення вирішив саме він.
— Між нами давно нічого немає, тож нам краще розлучитися. Я маю ту жінку, яка здатна заповнити цю порожнечу.
Мені довелося погодитися, хоча я й не була готова до такого різкого повороту подій.
Нарешті не дійшла – доповзла додому. Намагалася сховатись від усіх негараздів і забутись, але не вийшло. Коли переступила поріг квартири, побачила там колишнього чоловіка.
Він був не сам, а зі своєю новою парою. Вони стояли на кухні і щось робили, коли я зрозуміла. чим саме вони зайняті. то не знала, чи сміятись. чи плакати. Новоспечена “сім’я” до важила і розсипала по пакетам наші крупи. Дивлюсь. а приправи уже поділено. навіть сільничка і перечниця уже стоять у двох різних кутках. Видно, їх також поділили порівну.
— З квартирою машиною і дачею. ми все вирішили, залишився дріб’язок. – сказав чоловік діловито. Ти поки з шаф постільне дістань і рушники. Ми тут закінчемо і туди підемо ділити.
І тут я усвідомила, що саме відбувається. дивилась на ту жінку. на свого колишнього. Не знаю. що саме на мене найшло, але я почала без розбору виймати усе і звідусіль і пхати до тих сумок і коробок, що та парочка із собою принесла. навіть штори, не зняла, а як було із петельками зірвала і їм у торбу запхала. Я сміялась від душі. Мене веселило все. що відбувалось і я пхала і пхала у ті картаті торби усе і бажала їм от тільки те і мати усе їхнє життя.
Першою не витримала моя заміна. дивлячись на мене вона почала благати мого колишнього забратись геть якнайшвидше. Чоловік мій колишній намагався мене заспокоїти, але і сам згодом почав задньої давати. Проте речі вони таки забрали.
Знаєте. я все ніяк зрозуміти не можу одного. Як та жінка принесе у свій дім мої рушники і постільне. Як вона втреться рушником, як покладе голову на чужу наволочку? Ну як? Поясніть мені, бо я собі того пояснити не можу.
Моя мама каже викинути усе, що залишилось і почати життя із чистого аркуша. каже, що навіть меблі треба винести, аби нічого не нагадувало про колишнього. за її словами, я повинна бути щаслива, адже таке “щастя” від мене таки пішло.
А я не можу. Мені так прикро І як тепер жити я поняття не маю.
29,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
