Коли не стало мого свекра, свекруха не довго побула удовицею. Ще й пів року не минуло, як вона дім свій продала і виїхала до нового чоловіка. ми просили її нас у той дім пустити, адже був він під столицею. а ми житло орендували. Проте свекруха нам тоді пояснила, що у своєму новому домі мусить робити ремонт, та й авто вони планують придбати. І ось, минуло майже двадцять років, як поночі у нашій квартирі дзвінок пролунав.
Коли не стало свекра, ми з чоловіком тоді саме побрались. Жити після весілля ми пішли у столиці на орендовану квартиру. обоє працювали, будували кар’єру і дивились з упевненістю у майбутнє. Новина про те, що свекор у засвіти пішов зпівпала з двома смужками на моєму тесті.
Працювати я не могла, адже майже відразу потрапила до стаціонару, тож мій чоловік працював за двох. Тягнув оренду, носив мені їсти і оплачував чеки в аптеці. Було дуже важко. Він схуд і майже не спав.
Саме тому, коли свекруха заявила, що виходить заміж і переїздить до нового чоловіка, ми попросились. хоч на деякий час до неї жити, адже далі просто не могли в такому темпі. Проте, мама чоловіка мого сказала, що дім продаватиме, а от гроші підуть на те. щоб зробити ремонт у її новому домі. та й машину вони придбати надумали, тож нам вона відмовила.
Чоловік мій просив зачекати трішки, адже так швидко позбуватись свого дому було просто не розумно, але мама і слухати нічого не бажала. за її словами, вона нарешті знайшла своє щастя і упускати його не збирається. Що ми могли вдіяти?
Двадцять років минуло. У нас уже є двоє дітей, завдяки моїм батькам ми маємо у столиці свою невелику, але двокімнатну квартиру. Сини мої навчаються, ми з чоловіком працюємо.
Увесь цей час свекруха жила з Анатолієм Степановичем. Жили вони між собою гарно, тут нічого казати. Проте бачити нас у своєму домі він не бажав, хіба раз на рік на кілька годин і у велике свято. Свекруха до нас приїздила на гостину, але теж не на довго. Заголом, у кожного було своє окреме життя.
І тут, поночі позавчора у наші двері хтось подзвонив. Спочатку думали не відчиняти, але дзвінок повторився знову і знову, а потім уже й мобільний чоловіка засвітився дзвінком. Коли пішли відчиняти – на порозі свекруха наша разом із речами.
Виявилось, що Анатолій Степанович ще вчора вдень Богу душу віддав, а діти його приїхали і одразу ж свекруху виставили, навіть попрощатись по-людськи не дали з чоловіком. Хоча який він їй був чоловік, адже вони і не розписані були.
Коли ж свекруха щось наперекір хотіла сказати, їй показали дарчу. Анатолій Степанович щойно свій діагноз дізнався, так одразу усе своє рухоме і нерухому переписав на дітей, а ті швидко все переоформили.
Отже свекруха свого чоловіка доглядала, а діти усе знали але всі разом вони мовчали, адже яке вона там до них відношення має?
От тепер у нас у коридорі не пройдеш – торби речей свекрухи там стоять. По квартирі бігає троє її котів, а на килимку вівчарка спить.
— Дякую. – каже свекруха, – що прийняли. Ви не переймайтесь, я буду ваше господарство вемсти їсти готувати і в домі прибирати доки ви на роботі. А балкон у вас великий і теплий – я там жити буду.
Чоловік мій радий, що мама з нами, з ентузіазмом махає руками і планує, як ми за рахунок балкону ще одну кімнатку невеличку для мами його зробимо. А коли я сказала, що не житиму з котами і вівчаркою в одній хаті, а тим паче зі свекрухою, то він дивиться на мене здивовано:
— А куди ти пропонуєш мою стареньку маму виселити? Хлопці ще рік два і розлетяться, а вона хай живе у їхній кімнаті. Тобі що?
Тепер у нас із чоловіком щоденні непорозуміння: я наполягаю на тому, що свекрусі потрібен дім у селі, чи окрема однокімнатна квартира, а от він заявляє. що свою маму у шістдесят сім років нікуди не відселятиме.
Нагадала йому про те, як вона його у важкі часи не підтримала, а він каже, що ще й дякувати їй за те буде, адже тоді б ми не мали цієї квартири. Ага! от тільки її мені батьки придбати допомогли, а не “ми” її купили.
Дуже неприємна ситуація. З чоловіком ми гарно жили, але свекруха, коти, собака… Я так жити не збираюсь. А як бути?
22,01,2023
Головна картинка ілюстративна.