На вихідних обіцяли заморозки, і я вирішила востаннє в цьому році з’їздити на дачу. Вилити воду з баків, зняти всю постільну білизну і забрати килимки, які потрібно було попрати.
Відпрацювавши до обіду, відразу попрямувала до себе на дачу. Я їхала і насолоджувалася мальовничими пейзажами, вже звичний зелений колір дерев змінився на яскраві червоні, жовті, помаранчеві кольори.
Заїхавши на дачний масив, я привіталася зі сторожем і повільно йшла, розглядаючи ділянки сусідів. Виконавши всі заплановані справи, я трохи посиділа на лавці біля будинку, подумки прощаючись із ним до наступного сезону.
Мені зовсім не хотілося їхати, тут було так затишно і спокійно.
Сідаючи за кермо автомобіля, я востаннє глянула на ділянку і поїхала. Під’їжджаючи до виїзду, біля сторожки побачила бабусю, яка махала мені рукою.
— Їду в місто, — опустивши скло, гукнула я. Буває, що не всім голосуючим потрібно їхати до Львова, часто просять підвезти до магазину, який знаходиться в сусідньому селі і ті, хто їде у тому ж напрямку, часто беруть незнайомих їм попутників.
— Доню, мені теж треба в місто, підвезеш? — Я кивнула і бабуся сіла на пасажирське місце.
— Спізнилася на автобус, на п’ять хвилин, а мені онука зі школи забрати треба, його віддають мені тільки під розпис, бо у них там якийсь підозрілий тип нещодавно вештався. — Вона трохи захекалася.
— А де вам зупинитися? — уточнила я.
— Як заїдемо в місто то зупинишся відразу біля першої трамвайної зупинки. Я там трохи проїду і вже буду у себе.
— Зрозуміло.
— Ой, як важко без машини. Як не стало чоловік, я залишилася одна у великому будинку і з городом в двадцять п’ять соток. Я все життя на нього лаялася за те, що він мені не допомагає. А як залишилася одна, то за голову схопилася, немає кому ні опалення підключити, та навіть ту лампочку нікому змінити, виявилося, що я жила, як у Христа за пазухою. Тепер доводиться синові через усілякі дрібниці до мене їздити, а у нього самого сім’я і будівельна фірма. Я так рік пережила і приїжджає він якось до мене допомогти з котлом, я дивлюся на нього, а він худий, втомлений такий. Синку, кажу, давай краще продамо цей будинок, мені так важко одній його утримувати. Він спочатку заперечував, бо рідна домівка це ж для нього все, але потім погодився і зараз я живу недалеко від них. З онуками допомагаю. А яка зараз у них шкільна програма важка і недолуга. Я сама у школі сім років пропрацювала вчителем початкових класів, та відтоді все так змінилося. Дітей шкода. — Вона розповідала про все з такою теплотою і любов’ю, що мені зовсім не хотілося з нею прощатися.
Старенька зупинила свою розповідь і прокашлялася.
— Застудилися? — Запитала я.
— Так, та вже майже одужала, тільки трохи кашель залишився. А коли нездужала то невістка не відходила від мене ні на крок, добра жінка, турбується про всіх. Хотіла на деякий час забрати мене до себе, та мені не хотілося їх обтяжувати. Проте вона взяла відпустку за свій рахунок і з ранку до вечора була у мене, ще й на дачу їздила, за моїм городом доглядала. Я завжди кажу синові, яка ж у нього чудова дружина і як нам пощастило, що вони з нею зустрілися. Ми самі з чоловіком одружилися на першому курсі, жили у його батьків, мама була у нього просто золото, вона мене всьому й навчила, як готувати, як вести господарство, як до чоловіка ставитися. Ой, доню, приїхали. Спасибі тобі, мила, як добре, що ти мені зустрілася, дай Боженько тобі здоров’я!
Я зупинилася біля зупинки, і вона вийшла. Я трохи постояла, проводжаючи поглядом цю чудову жінку, справжню божу людину.
Я доїхала до будинку у повній тиші, у мене було відчуття, ніби я напилася чистої джерельної води. Бабуся пішла, а натомість залишила душевне тепло, чистоту і радість.
Фото ілюстративне.
