– Капосниця така, – не вмовкала Анна, – треба ж було взяти найдорожчу сукню і помадою вимастити! І жодна порада з інтернету не діє!
Було видно, що невістка в розпачі.
– Аню, та в тебе тих суконь мільйон, – почала розраджувати свекруха, – Тішилася б, що вже дівчинка підростає.
– О, я вся щаслива!, – відповіла Анна, – Не видно?
Оксана лише усміхнулася.
– Колись будеш це зі сміхом згадувати, – а до онучки сказала: «Ходи моя, золота, я тобі щось смачненьке принесла».
Дитина з-під лоба глянула на маму і так тихцем посунула в бабусині обійми.
– Пестіть, пестіть, потім вам на голову вилізе, – долинало з ванної, але Оксана була думками десь далеко.
У її подруги Наталі була неймовірна блакитна сукня, такої тканини вона ще не бачила, ніжної і м’якої.
Оксана просто закохалася в цю сукню і готова була віддати, що завгодно, аби пройтися в ній по вулиці.
Наталі сукня не пасувала зовсім, вона їй була просто не по фігурі. Але на запитання, як вона в сукні, Оксана відповіла, що просто неймовірно.
Вона знала, що Наталя сукню їй не позичить, поки сама не вийде в ній на люди. А потім ще берегтиме та, час від часу, примірятиме перед дзеркалом вдома. Вона б і сама так зробила. Тому її завдання єдине – аби Наталя сукню не зіпсувала ні плямою, ні витягнутою ниткою.
– Наталю, тут не сідай, тут рапате, сукню зачепиш! Обережно, не наляпай на сукню! Не йди туди, там дріт, перечепишся – сукню зіпсуєш!
Це тільки один вечір на прогулянці з їхньою компанією, а серце за кожен рух Наталі тьохкало.
Коли Наталя перестала сукню вдягати, то це означало, що вона їй набридла і у неї є шанс.
– Наталочко, позич мені на вечір сукню, – почала вона.
– Яку? – в голосі Наталі затремтіла скупість.
– Ту синю.
– Але ж вона нова! Бери якусь іншу!
– Я іншої не хочу і віддам тобі щось, що ти хочеш!
– Сережки свої срібні?
– Але вони ще бабусині!.. Добре…
Оксана йшла в синій сукні і просто летіла, позаду тупцювала Наталя дзвенячи її сережками, але Оксана навіть не переживала, що та їх може загубити, бо Наталя була дуже необережна.
В цій синій сукні вона й танцювала з Миколою, він не міг відірвати від неї погляду.
– Чому я ніколи тебе раніше не бачив, – допитувався він.
Вона лише скромно усміхалася, але він бачив її сто разів, проте ТАК не бачив ні разу.
Він проводив її додому і вони обіймалися біля старої верби…
На наступний день вона віднесла Наталі випрану сукню, але та була в дуже кепському настрої. Микола їй теж подобався, але сукня їй в цьому не допомогла.
Подруги обмінялися позиченим і Наталя кілька тижнів не приходила до Оксани і не кликала на танці. Але Оксані тоді було не до них, бо кожного вечора до неї приїздив Микола і вони на його мотоциклі каталися по дорозі.
– Дружкою будеш, – прийшла Оксана до Наталі через якийсь час.
– Ще б ти мене дружкою не взяла, то я б тебе взагалі не хотіла знати!, – вже радісно відповіла подруга, – Якби не моя сукня, то так би й Миколу не причарувала.
– І це правда, – розсміялася Оксана.
Як це літа пролетіли… Відтоді у неї було багато суконь, але такої не стрічалося ніразу. Навіть, на синове весілля не могла собі знайти нічого до душі і почувалася в купленій сковано і вимушено.
Вже по дорозі додому вона подзвонила старій подрузі:
– Наталю, ми мусимо з тобою здибатися на каві! Я не приймаю жодних «не можу»!
Фото Ярослава Романюка.
