Оксана була висока, навіть довга, дуже худа, з гострими рисами обличчя. Здавалося, ніби художник тонкими, ледь помітними лініями намалював їй вилиці, ніс і губи. Зелені очі ховалися за скельцями окулярів, волосся прямими, рідкими, рудуватими пасмами ледь закривало шию.
Народилася Оксанка в маленькому шахтарському селі і, і скільки себе пам’ятала, все життя вони жили бідно. Разом з молодшою сестрою чорноокою Оленкою роками доношували одяг, який родині віддавали сусіди, допомагали батькам на городі і навіть не мріяли про інше, більш сите і заможне життя. Її батько, який працював водієм, на вихідних заглядав у чарчину, а потім відчитував матір та сестер. Однак тоді все здавалося їй цілком собі звичайним і закономірним.
Коли Оксана закінчила школу, мама віддала її в педагогічне училище, щоб та вивчилася і змогла влаштуватися на престижну роботу вчителя початкових класів. «Вчися, Оксанко і їдь у місто. Може хоч твоє життя складеться краще, ніж моє», – говорила старшій доньці, втомлена і зігнута від роботи, мама.
І Оксанка разом з подружкою Мариною поїхала в приморське містечко. Дівчата оселилися в орендованій квартирі і почали старанно відвідувати лекції. На вихідних вони їздили в рідне село, і поверталися навантажені банками з консервованими городніми дарами. Студентки з їхньої групи щосили гуляли з хлопцями, ходили на дискотеки і в кафе, а Оксанка не користувалася особливою популярністю: одягалася вона, як і раніше поганенько, не фарбувалася, не вміла жартувати і сміятися так, щоб молоді хлопці сходили від неї з розуму.
Одного разу, вже на третьому курсі, вона познайомилася з Альбертом або ж, як він себе називав, Аліком, і втратила голову від першого кохання. Дівчина вперто не помічала, що вони ніде не гуляють, Алік не дарує їй квітів чи шоколадок, а їхні рідкісні зустрічі проходять пізно вночі на орендованій квартирі. Раптово Алік зник, вирішивши нічого не пояснювати Оксані, а вона, закинувши навчання, цілими днями його чекала.
Промайнув третій рік навчання, почався завершальний останній курс. Тому варто було б налягти на навчання, позбутися усіх «хвостів», але дівчина махнула рукою на освіту і цілими днями сиділа в гуртожитку.
Маринка встигла вийти заміж і переїхати до чоловіка, а Оксана не могла дозволити собі сама орендувати не то що квартиру, а просто кімнату. Так вона і опинилася в гуртожитку. Кураторка групи усіма силами намагалася допомогти дівчині з навчанням і практикою, але та жила, немов у якомусь коконі, відвернувшись від усього світу. Тоді така поведінка всім здавалася просто, якоюсь безглуздістю і пустощами.
Єдина подружка Ольга намагалася розворушити її, як тільки могла: запрошувала в гості, тягла з собою на дискотеки і в кафе, уважно слухала під час відвертих розмов. Але Оксанка вже все для себе вирішила: вона забрала документи з училища і повернулася в рідне село. Там вона влаштувалася прибиральницею в місцевому магазині, а взимку ще підробляла в кочегарці.
На вулиці сутеніло, довгий літній день закінчувався. В повітрі терпко пахло чорнобривцями , настирливо дзижчали комарі, а вона сиділа на дерев’яному ганку рідної домівки і думала, згадуючи про життя, яке так швидко промайнуло.
Сорок п’ять років для жінки не так вже й багато, а скільки всього сталося. Заміжжя, незабаром після приїзду з міста, народження дітей Сергія і Христини, втрата батька. Сестра Оленка вивчилася і поїхала в сусіднє місто, мама нездужає, а діти вже такі великі.
Оксанка розглядала своє скромне на події життя, ніби з боку. Чи була вона колись щасливою? Напевно, коли хлопці були маленькі, а чоловік Володька хоч трохи приділяв їй уваги. Цей рік був для неї дуже важким: взимку вона втратила чоловіка, а під час пожежі дотла згорів їхній будинок. Але вона, як завжди, без яскраво виражених емоцій, стійко і безпристрасно, перенесла усі ці події.
А на що скаржитися, знизала про себе плечима Оксанка, старший син Сергій вступив до училища на кухаря, семикласниця Христина, довговолоса і дуже симпатична дівчинка поки що з нею. Дачна ділянка, робота в магазині і догляд за мамою займають увесь її час.
Іноді вона дзвонить своїй найкращій подрузі Ользі, єдиній ниточці, яка пов’язує її з тим, кращим, не реалізованим життям в місті. У тому житті вона не Оксанка, а Оксана Володимирівна, вчителька початкових класів. Висока, струнка, модно одягнена, вона живе у великій і красивій міській квартирі. Вечорами перевіряє зошити, а потім довго п’є чай на кухні. А навпроти неї сидить Альберт і лагідно, з любов’ю дивиться на свою Оксанку. У тому іншому, прекрасному житті у неї немає необхідності гарувати на двох роботах, копати картоплю, рахувати дні до зарплати, тому що поруч з нею сильний, турботливий і люблячий чоловік, з яким вони завжди будуть разом.
Фото ілюстративне.
