Тоді я зателефонувала до колишньої дружини свого чоловіка, розмова вийшла дуже конструктивна і я лиш думала про одне – чого я не подзвонила їй раніше, то б поберегла нерви і свій час. Історія вийшла анекдотична, але ж кому від того легше?
З Олексієм я познайомилася тоді, коли він вже кілька років як був розлученим. Про деталі життя з дружиною не розказував, казав, що втомилися один від одного.
Я таке пояснення сприйняла навіть гарно, бо якщо не наговорює на дружину, отже, дійсно там щось було з обох боків. Бо я такої думки, що як чоловік ставиться до жінки, будь-якої, то таке він насправді й має уявлення про жінок, просто зараз до вас він ставиться добре, але з часом буде ставитися як звик.
І вже ми живемо разом одружені все у нас добре, але медовий місяць скінчився, тому я все розумію, що й деяка прохолода між нами. Але далі вже чоловік все частіше у відрядження їде, в нічні зміни йде, а я ж не дівчинка вже, мені вже сорок, я все те рахую.
Пробувала напряму говорити, але він запевняв, що нікого нема, я єдина і неповторна, але ж я щось відчуваю.
І тут мені прийшлося поїхати до мами, бо вона прихворіла. Вертаюся додому, як у нас вдома жінка, молода. Років двадцять сім, ну до тридцяти точно.
– Алло, то моя племінниця Руслана, приїхала на кілька днів у місто.
Я ж розумію, що вона ніяка не племінниця, але ж як покажуся перед чоловіком? Вони ж обоє он кивають, що племінниця, а я як докажу зворотне?
Олексій пішов проводжати племінницю, а я стала думати про те, що щось тут не так.
По-перше, я не бачу вже ніяких вливань в спільний бюджет, як це було ще кілька місяців тому, нема мені ні уваги, ні подарунків, ми нікуди не ходимо. Він каже, що зарплату затримують, якісь порушення виявили, то машину за свій кошт ремонтував.
Але ж живемо ми в моїй квартирі, я все це оплачую, я готую і прибираю, я купую для нього якісь сорочки чи светри, щоб зробити йому приємне.
Коли Олексій знову поїхав у відрядження, то я вирішила поговорити з його колишньою дружиною, щоб зрозуміти чи то я собі накручую, чи то таки правда. Я написала їй в мережі і через якийсь час вона відповіла, що краще це все обговорити приватно.
Те, що вона мені розказала, то в мене очі округлилися. Я не могла повірити, що таке може бути, бо то таки дивно: змінити дві дружини, але любку залишити ту саму.
– Чому він не жениться з нею?, – спитала я Віру.
– Я не знаю, але я так само не могла повірити, що то племінниця і скоро все й вияснилося.
Я вирішила нічого Олексію не казати про те, що я знаю про нього, щоб подивитися, що буде далі. А далі чоловік почав мені розказувати, як то би було добре, якби він собі взяв на виплату вантажівку і відробив би її за два роки, але от невелика заковика – треба мати заставу, а оскільки я його дружина, то маю дати під це квартиру.
А ось і відповідь. Я тоді сказала, що подумаю, а сама тоді замки змінила і речі його виставила.
– Я вже взяв позику, – говорив мені він.
– То й сам виплачуватимеш, бо я на це згоду не давала.
Ось так закінчилося те, що так гарно починалося. А з Вірою ми стали подругами.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
