Коли перша дружина мого сина зібравши речі подалась геть, я не переймалась дуже. Так, я розуміла, що онуків навряд побачу, але сину було лиш 35 і у нього ще і дружина нормальна з’явиться і онуки в мене будуть ще. А нині оце дивлюсь на свого сина і на його життя і ніяк зрозуміти не можу, на що це вже світ перевівся.
Мій син дуже красивий і статний мужчина. Поряд із ним і в самого крила виростають, бо ще тільки ото Аполона таким змальовували. Дівчата за ним завжди мліли і я мусила пильно стежити, аби не вкоїв якої дурниці і не оженився не на тій.
Оля мені спочатку здалась цілком хорошою партією для сина мого. Жила вона у місті, мала квартиру і гарну посаду. Мій Генадій у них в офісі охоронцем тоді працював, то так у них стосунки і зав’язались.
Однак, гарна наречена так і не змогла стати справді хорошою дружиною. Не раз син мені жалівся на те, що дружина йому спокою не дає. Бачте, все їй від нього щось потрібне, все він не такий.
— Ти заміж за багатія виходила? – запитувала я у неї тоді, – Ти диви яка, чоботи їй осінні і пальто нове. Я ось ніколи від свого чоловіка нічого не вимагала. Ходжу десятий рік у тій же курточці, зате й сім’ї мир і спокій. Я хороша господиня і берегиня, а ти не вмієш створити у сім’ї затишну атмосферу.
Але то були лиш квіточки, бо ягідки із появою діток з’явились. Доходило до того, що син із містечка їхав до нас додому аби поїсти, бо ж дружина не годувала:
— А ти що до холодильнику поклав, що туди зазираєш? принесеш, тоді і приготую, а поки там тільки для дітей є.
Звісно, той шлюб довго не тримався, та й я настоювала на тому, що у світі ще повно і справді хороших дівчат, які ладні будуть Генадія на руках носити. Та воно так і було, адже син у мене справжній чоловік і не завжди міг устояти і зберегти вірність дружині.
Коли Оля оголосила про те, що йде від мого сина, то було для нас усіх полегшенням і звільненням. Я нарешті була спокійна, та й син одразу повеселів. Видно було по всьому, що той шлюб дався йому дуже важко. Я ж була певна, що скоро у його житті з’явиться та єдина і справжня, з якою він буде щасливим.
Однак, пишу і сльози мені капають, бо я не годна зрозуміти, що нині стало зі світом. Моєму сину уже під 50, а він і досі не одружився. Так, є у нього наречена – Марина, – продавчиня із сусіднього села,але я не розумію тих стосунків зовсім.
Мій син живе біля нас із татом, а до тієї пані ходить “на побачення”. Їздять у містечко в парку гуляють, в кіно ходять, але мови про шлюб. про те, щоб жити разом там немає зовсім.
Ще поки все починалось, я мовчала, але коли третій рік я не бачу грошей сина, адже він усі на оті постійні побачення витрачає, але все ще перу його речі і готую йому їсти, тоя вже й не витримала.
Найняли ми із чоловіком авто, узяли хлібину, рушника і поїхали до тієї пані, аби її засватати. Ви мене зрозумійте, я ж мама. ну куди воно годиться от так жити?
Однак, побачивши нас на порозі та Марина не тільки не знітилась, а почала так голосно і від усієї душі сміятись, що незручно уже нам стало.
— Ви мене вибачте, – каже і сльози сміху втирає, – але що це ви тут влаштували? Я заміж за Генадія точно не збираюсь та й узагалі під вінець. Були, плавали, наїлись і більше не треба. Беріть хліб і рушник і їдьте туди, звідки прибули, бо тут вам точно нічого не світить. Нам і так добре, нащо оті всі складнощі.
Приїхала я додому сама не своя. Так уже мене вразила ота її філософія. “Бували, більше не хочемо”. та відколи ж це світ перевернувся? Як це так, що жінка не хоче заміж іти?
Невже шлюб і тихе, розмірене сімейне життя нині не в моді?
Чи ж залишились десь справді хороші жінки готові створити міцну сім’ю і ту неповторну атмосферу у домі, аби чоловіку хотілось бігти до сімейного вогнища?
Можливо, я не там шукаю? Інакше не годна зрозуміти, як так вийшло, що мій Генадій і досі один.
09,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
