Звичайно, що мама і тато переживали, але тішилися тим, що он вона пані в місті і тільки за неї й молилися. Казали, що добру долю вона матиме, бо вони її завжди в молитвах згадують і на боже дають, але видно, що щось пішло не так, бо стоїть сестра переді мною з валізами і слова мовити не може.
Її син навіть в хату не заходив, а виставив материні речі з таксі і поїхав.
– Ну, заходь, – кажу я їй, бо що маю думати, видно й так, що щастя скінчилося.
Сіли ми за стіл, я нагодувала чим було, поставила на какао з пляцком.
– Ти не подумай, – почала тихо сестра, – Вадимчик дуже хороший, дуже, просто попав під її вплив… А вона все потроху та по краплині мене з моєї квартири й витурювала, а я й не розуміла, що відбувається.
У моєї сестри була велика двокімнатна квартира в самому центрі міста, чоловіка не стало кілька років тому, а син от недавно одружився і привів молоду дружину до їхньої квартири.
– Мамо, ми поки на нову квартиру назбираємо, то в тебе поживемо, добре?
Звичайно, що мати погодилася і виділила дітям кімнату, забрала всі речі з шаф, щоб молоді мали, де своє поставити.
– Мамо, Юлі не подобається в кімнаті, все старе і пахне так! Ми ремонт невеликий зробимо і меблі нові купимо.
– А гарнітур куди?, – тьохнуло серце у жінки.
– Як куди – викинемо чи комусь віддамо.
Тоді сестра моя змовчала, хоч згадала скільки за тим гарнітуром стояла, як пишалася тим темно-вишневим лакованим відблиском, як полірувала ті дзеркальні поверхні і відчувала, що вона заможна людина. А тут хочуть просто викинути її багатство. А вона ж спеціально кращу кімнату дітям віддала!
Далі невістці не подобалося їсти разом з матір’ю, бо вони хочуть собі з сином разом, далі з’явилася окрема поличка в холодильнику, далі сестрині речі у ванній перекочували до неї в кімнату, а далі син її ощасливив:
– Мамо, Юля при надії!
– Яка я рада, синку, – казала сестра, – Це ж треба вже готуватися до появи малюка!
– Того й кажу тобі це, мамо, зараз. Ми тут з Юлею поговорили, що тепер нам треба більше місця і дитина буде вередувати та не буде тобі спати давати. То ти краще поїдь жити до своєї сестри в село, вона тебе прийме, бо вони люди прості.
Сестра втратила дав мови і почала заперечувати, що вона не хоче жити в селі, а хоче жити в своїй квартирі.
– Якщо вам тісно, то орендуйте собі житло, – сказала вона.
– Я завжди казала, Вадиме, що мати твоя – ще та! Хоче аби ми з квартири пішли в ремонт якої вбухали всі гроші, що мали піти на перший внесок!, – втрутилася невістка, – Отак вона тебе любить і свого онука!
– Мамо, якщо ти не поїдеш, то сина у тебе більше не буде!
Сестра застигла. Вона дуже хотіла мати сина… мати онука!
Бачила, що син одразу повеселів, коли віз її сюди, обіцяв навідувати. А вона просто не впізнавала місця, які колись дуже давно радо покинула.
– Я знаю, сестро, – сказала я їй, – що ти не хотіла й у мареві в селі бути, але раз вже життя так склалося, то що вже поробиш!
Як мама я її розумію, але якби я була на її місці, то чи вчинила б так само?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
