Для мого чоловіка Дмитра, як і для всієї його родини, було важливим народження сина. Спочатку я посміювалася з такого бажання, але пізніше переконалася, що це зовсім не жарти, а нав’язлива ідея мого благовірного, а особливо свекра Івана та дідуся Степана, що мешкали в Карпатах.
Коли побачила світ наша донечка Єва, чоловік був розчарований, бо на обстеженні нам обіцяли хлопчика. Так буває. Але Дмитро вже готовий був із лікарями сваритися, бо вони йому дали надію на сина, і в нього вже плани були на нього. Я образилася й наче прозріла, що побралася не з чоловіком, а з дорослою дитиною, та ще й такою примхливою, але змирилася, бо любила його.
Дмитро був байдужим до Єви. Я часто йому за це докоряла. Яким же було моє здивування, коли таке саме ставлення до моєї донечки я відчула на малій батьківщині мого чоловіка – у Верховині, куди ми поїхали відпочивати. Тільки свекруха пестила внучку, вдягала у вишивану сорочку й кептарик, навіть пов’язала на шийку ґерданик, а свекор і дідусь ні разу на взяли дівчинку на руки.
До діда Степана щодня, крім неділі і свята, приходили люди за зціленням від переляку, застуди та інших недуг. Дід був місцевою знаменитістю, знахарем, що розумівся на всякому зіллі, виливав розтоплений віск на воду, щоб побачити на злитку, що кого із людей турбує, давав кожному пораду, наливав у пляшечку заговорену ним водичку і вручав вузличок якихось трав.
Це щось коштувало відвідувачам. Тож дідові Степану та його сину Івану завдяки цьому бізнесу хіба що пташиного молока бракувало, бо він щедро ділився заробленим з єдиним сином. Свекру та моєму чоловіку було байдуже до Степанового дару – людей лікувати, долю їхню на злитках воску бачити і порчу знімати. Їм аби дід ділився грошима, а Степан повинен був цей дар правнукові передати, щоб у потойбіччя із таким тягарем таємних знань не йти, бо він розміняв уже восьмий десяток, то куди вже далі відкладати.
Я не вірила ні в магію, ні в містику, але чомусь побоювалась всяких чаклунів і ворожок. І коли мені довелося зблизька побачити це в чоловіковій родині, то зрозуміла, чому вони мріють дочекатися хлопчика, щоб «дар» передати й на тому гроші заробляти. «Як добре, що в мене донечка», – думала я.
Після повернення додому Дмитро став говорити про другу дитину. Аргументи, що Єва маленька, що я не готова, що потрібно спочатку ремонт у квартирі зробити – на чоловіка не діяли. Виникали суперечки й сварки, врешті він просто пішов із дому і не давався чути дев’ять років. Але свекор повідомив мені, де його син, і обіцяв поговорити з ним. Я не прагнула підтримувати зв’язок ні з Дмитром, ні з його родиною, навіть змінила номер телефону. На це була вагома причина.
У моєму житті дещо змінилося: зростав синочок Давидко, йому сповнилося вісім, Єві – одинадцять. І тут несподівано об’явився наш тато. Дмитро прийшов сказати, що подає на розлучення, бо має кохану жінку й повинен узаконити з нею стосунки, а на доньку не платив і не платитиме аліменти, бо залишив мені квартиру.
Я з усім погоджувалася, тільки б швидше його випровадити, поки діти не повернулись зі школи.
Не встигла я провести колишнього до виходу, як повернулися Єва й Давидко.
– То ти вийшла заміж, ще не розлучившись зі мною? – здивувався Дмитро.
– Не мала права? – відповіла я запитанням на запитання.
– А де ж твій тато, хлопчику? – запитав Дмитро сина.
– Він живе далеко, – поспішила відповісти Єва.
– Він мій? – Дмитро пильно подивився на мене й Давидка. – Чому ти мене не повідомила?
Не чекаючи моєї відповіді, Дмитро присів біля сина.
– А скільки тобі років, хлопчику?
Я зрозуміла, що Дмитро не відчепиться від мене, поки не дам згоду бачитися йому з сином. Проте він вимагав, щоб я відпускала Давидка до нього додому, щоб залишався там на вихідні.
– Хай він подружиться з донькою моєї теперішньої дружини. Вони однолітки. Я віддам її в школу, де навчається мій син.
– Народіть з новою дружиною свого сина, а до мого приходь, коли захочеш.
– Моя дружина не хоче мати більше дітей, тож не забороняй мені брати участь у вихованні мого сина, відвезти на літо в Карпати познайомити з моїми батьками та дідом.
– А Єва тобі зовсім байдужа?
– Ти ж знаєш, тож не питай.
Я була категорично проти, щоб Давидко бував у колишнього. Тож зустрілися ми з Дмитром в суді з двох причин: розлучення й режиму побачення з сином без моєї присутності.
Ох і навішали локшини на вуха судді мій колишній та його тато Іван. Ніби мудра жінка та «Ваша честь», а повелася на свідчення обох, як чекали вони появи в родині внука і сина, а я приховала, як мріяли познайомити спадкоємця з цілителем дідом Степаном, що стількох людей вилікував і допоміг їм у побутових справах позбутися бідності та невезіння. А дідусь уже дуже старенький, але ще встигне правнука з цілющими травами ознайомити, різних замовлянь навчити.
Дмитро суд виграв. Мені залишалося його просити дати мені тиждень, щоб я підготувала сина до спілкування з батьком та його новою родиною. І тижня мені вистачило, щоб звільнитися з роботи, задешево продати квартиру і поїхати в південну область, де в селі жила моя прабабуся і радо мене прийняла. Вона була набожною жінкою і також не хотіла знатися зі світом потойбічних сил.
А як би ви вчинили на моєму місці?
