Хотілося мені назад забрати слова про те, на чому варто будувати стосунки, які я так гонорово говорила ще кілька хвилин тому.
Ми з Тарасом познайомилися після невдалих стосунків, що у нього, що у мене. Я для себе вирішила, що на одному коханні далеко не зайдеш в стосунках, коли під ними немає фінансової основи. Але в нашій родині фінансову сторону забезпечувала я і була навіть рада, що можу свого коханого побалувати й гарними речами і відпочинком. Проте, чоловік вирішив, що він вартий кращого і через п’ять років стосунків пішов до іншої жінки. Я важко переживала це все і кинулася з головою в роботу.
Це дало свої плоди – я добилася кар’єрного росту і відповідної зарплати, але от особистого щастя це мені не принесло.
І ось в відрядженні я зустріла Тараса, він мені сподобався, не до метеликів в животі, але просто сподобався гарний чоловік. Ми розговорилися і стало зрозуміло, що ми вже пережили до своїх сорока всі емоції і тепер хочемо просто стабільності і впевненості.
– Я хочу знати, що моя дружина чекає мене вдома, що вона мені вірна, у нас мої діти. Невже я хочу надто багато?, – питав мене Тарас.
– Ні, я теж хочу мати такого чоловіка, щоб я не перевіряла його телефон і була певна, що він зі мною щирий. Що він підтримає мене в важку хвилину, буде піклуватися про наших дітей. я хочу родину, а не оці всі феєрверки.
І ось тут ми по-новому глянули один на одного, адже ми підходили в цьому питанні, то, може, підійдемо в іншому?
Дійшло до того, що ми вирішили жити у мене, продати Тарасову квартиру і купити заміський будинок, переобладнати його і там на свіжому повітрі й ростити наших дітей.
Отож, справа йшла до весілля, ми жили у мене та придивлялися дачу, але також і до весілля готувалися. Я вирішила взяти свідком свою давню подругу Марту і ось тут і прогадала.
Марта була дуже гарна, не виглядала на свій вік і теж була не дуже щаслива в стосунках.
– Інно, чого так? Я гарна, слідкую за собою, смачно готую, але щастя нема? А ти собі такого кавалера відхопила? В чому секрет?
– Та все просто, – бовкнула я, не подумавши, – між нами немає феєрверків, а є просте бажання створити родину і спокійно жити.
– Ти жартуєш! Нема кохання?
– А навіщо воно? Воно лиш все псує, перестаєш мислити раціонально, впадаєш в крайнощі, намагаючись показатися з кращого боку і потім з того усього виходить пшик.
– Ти так говориш, наче кохати – то не надійно.
– Так і є.
– А отак просто написати на папірчику та розписатися – то надійно?
– Так, це як договір.
– А давай тоді закладемося, що побіжить за мною Тарас, як тільки я йому добряче голову закручу.
– Ні, не побіжить, бо ми вже про все домовилися.
– Подивимося.
Подруга аж облизалася, коли Тарас зайшов в кімнату і так вже на нього дивилася, що я не знала, куди й дітися. А він стоїть: рота роззявив, очима кліпає, то блідне, то червоніє. А я мало на собі волосся не скубу – для чого я погодилася на це?
– Проведеш мене, Тарасе?
А той головою захитав і наче під гіпнозом до дверей суне.
Не було їх довго, я тоді вмила обличчя і пішла збирати його речі.
– А це що таке, – спитав він, коли зайшов у квартиру і мало не перечепився через сумки.
– Та от, збираю твої речі аби було легше до Марти переїздити.
– З якого дива?
– Вона ж тобі сподобалася, от і їдь. Будьте щасливі.
Він мене обійняв і дав заспокоїтися.
– Ми ж домовилися, я нічого не хочу міняти.
Отак і живемо, без емоційних гойдалок і нам добре. А як кому не подобається такий шлюб, то що нам до того?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
