Коли прийшов час на світ моїй другій онуці з’явитись. донька попросила мене приїхати і побути у них, доки вона у стаціонарі. Тільки я поріг переступила, як вона давай мене повчати і розповідати, що я повинна їсти варити і коли. Але хвилювало її не те, що онук мій трирічний їстиме і як без мами буде, вона за іншу людину мені всі вуха проспівала.
Майже десять років я працювала за кордоном разом із чоловіком своїм. Поїхали туди ми уже коли наша донька вчитись пішла.
Хоч ми ніколи не мали потреби у чомусь, але обоє розуміли добре, що придбати житло дитині змоги не маємо. От і поїхали на нього заробити.
Уже коли Маринка заміж виходила, ми з чоловіком мали достатню суму на те, аби узяти для неї квартиру на виплату. Власне, саме ключі від двокімнатної і були нашим подарунком на весілля.
Поки ми з чоловіком ту квартиру відробляли, наша доня уже й онука нам подарувала. Ми молодій сім’ї допомагали, багато речей необхідних з-за кордону передавали. Техніку і навіть сантехніку їм присилали, адже в Італії усе якісніше.
Вісім місяців тому ми повернулись додому. Могли б і далі там бути, але і моя мама і чоловікова почали задавати. Дивно якось глядіти чужих батьків, коли свої не можуть себе обійти.
Ми змогли лиш раз до доньки а гостину завітати і то не на довго. Тоді саме зять був на роботу, тож ми з ним не перетнулись, навіть. Донька виглядала гарно, була щаслива, а вже коли ми їхали вона червоніючи попросила у нас позичити їй кілька тисяч, адже у них з’явились непередбачувані витрати і вони їх покрити не можуть поки.
Відтоді ми щомісячно віддавали чоловікову зарплатню доні. Вона саме в декрет вийшла і було зрозуміло. що зарплатні зятя не вистачає на те, аби покрити усі витрати. Ми допомагали і продуктами і речами, адже я в селі у знайомої могла взяти ту ж куртку, чи штани для доньки на виплату.
Коли час нашому другому онуку на світ з’явитись прийшов. то я поїхала на прохання доньки до неї, аби допомогти. Не встигла я поріг переступити, як вона мені давай розповідати, що я маю їсти варити, коли і як.
Вчить повчає, але не про онука мені, а про те, як її чоловіка доглядати говорить. Сорочку йому щодня випрану і випрасувану треба, речі всі чисті на вішаку бути повинні. До його приходу випічка свіжа на столі і щось із м’ясного, але борони Боже впродовж двох днів страву повторити.
ну думаю, то стан у неї такий, але ж ні. Прийшов мій зять із роботи, а вона довкола нього скаче на одній нозі і ледь не на руках носить і у всьому догоджає.
Він поріг переступив мене побачив, буркнув “Приїхали” і все. Ні тобі привітатись. ні слова більше сказати. Поїв ні подякував, ні зі столу прибрав і завалився на диван із телефоном. Про те, аби з старшим сином погратись, чи на вулицю із ним вийти і мови немає. Донька ще й каву йому у кімнату понесла попутно навчивши мене, як її варити.
Поїхала донька у стаціонар. а я сама на господарстві лишилась. Першу ніч онук марудив. усе маму шукав, плакав. аж доки не вимкнувся зморений, тож я й не чула будильника о шостій. Десь о пів на восьму мене зять будить:
— Я сніданку чекаю і кави, – мовив і вийшов із кімнати. За хвилину повернувся і до мене здивовано – А де сорочка і речі мої? Чого не готові досі? Як мені на роботу йти? Ви чого сюди узагалі приїхали, аби спати до обіду.
Ох як же я підскочила одразу на рівні ноги. якби і правда він працював яким начальником, а так охорона в супермаркеті а поводиться, ніби на засідання важливе спізнитись може.
Розігріла йому таки макарони і котлету що в холодильнику були, а він поглянув і демонстративно те виніс у вбиральню. Я лиш почула, як вода зливається.
Якби не онук, що саме запхинькав, яб зятю того не подарувала, але ж змовчала. Пішла в кімнату а вже за мить почула. як зять мій голосно вхідними дверима грюкнув.
Донька моя зателефонувала за мить і чую. що плаче. Я вже думала, що трапилось що, але ні, вона мене питала, чого то я не робила, як вона просила і як так вийшло, що її коханий на рооту пішов голодний і у брудних учорашніх речах.
Ну день, ну другий я потерпіла таке ставлення зятя, а коли він знову мій борщ у вбиральню спустив, то я сказала. аби він забирався із мого дому. Квартира ж та на мені була.
— Краще, хай сама живе, ніж з таким, як оце ти. Годуємо вас. гроші щомісяця даємо, а ні поваги ні вихованості.
Знаєте, тепер я винна лишилась. Донька й годувати малюка не може, адже дуже переймається тим, що я її розлучила із чоловіком. Мовляв, вона була щаслива, а я втрутилась куди не просили.
— Тепер він не хоче сюди повертатись. адже ти сказала, що це твій дім, а не він тут господар. Мамо. як же ти могла?
Кажу, як не йде сюди. то ти до нього переїзди, але де там у пана ж вистачає зарплатні лиш на хостел. Родину він утримувати окремо від нашої квартири не може.
Чоловік каже, що я трішки поспішила і треба було не втручатись так радикально.
А от я впевнена, що зробила усе вірно. Може хоч так донька моя прозріє.
Ну от скажіть, ви б змогли стояти осторонь і годити зятеві, який, навіть на “добридень” не вважає за потрібне відповісти?
17,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
